Спецпроект

Українські і польські жертви Волинської трагедії "непропорційні" - католики

Римо-католицька церква України визнає, що в 1940-х роках поляки убивали українців, але робили це не в таких масштабах і не такими варварськими методами, як українці.

Про це йдеться у пастирському листі римо-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці Волинської трагедії.

За твердженням римо-католицького кліру, "так звана Волинська Різня розпочалася Кривавою Неділею 11 липня 1943 року, коли збройні сили українських націоналістів напали на десятки польських поселень і сіл Волині [українські науковці наголошують на недоведеності цього вельми поширеного в Польщі уявлення - ІП], атакуючи як віруючих, що згромадилися в римсько-католицьких святинях та каплицях, так і людей, що перебували у своїх домівках".

Автори листа стверджують, що під час трагічних подій загинуло багато римсько-католицьких священиків і черниць, а кілька десятків греко-католицьких і православних священиків зазнало репресій за несхвалення скоєного злочину.

"Треба визнати, що здійснювалися акції самооборони і акції помсти з польської сторони, у котрих і загинули невинні українці, - зазначається у пастирському листі. - Проте ці дії не були пропорційними щодо кількості жертв лиходійства, ані варварських методів, якими їх чинили".

"В історії життя мільйонів воїнів, офіцерів та військових різних тоталітарних держав слово "наказ" відігравало магічну роль. Воно стало ширмою, за якою ховалася власна провина, відповідальність за злочин, - наголошують автори листа. - Схоже, фальшиві виправдання можуть обирати форму перекладання вини на ідеологію, керівників партії, чи їх провідників"

У зверненні підкреслюється, що не можна говорити про групову відповідальність за ті події.

"14 липня у Луцькій римсько-католицькій катедрі, в символічну річницю Кривавої Неділі, прагнемо ще раз довірити Богу всі жертви помилкової ідеології, яка тоді оправдовувала ґвалт і масове насильство, - пишуть автори листа. - Всім, хто має на сумлінні пляму чи тінь цього лиходійства, пригадуємо правду про примирення і слова Господньої Молитви: "Отче наш (…) прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". 

Пастирський лист буде прочитано в усіх римо-католицьких церквах України в неділю, 30 червня 2013 року.

Як відомо, у березні 2013 року Українська греко-католицька церкв оприлюднила звернення, в якому засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.