На Черкащині на постамент від Кірова встановили погруддя Гонти

У Черкаській області в селі Жаботин Кам’янського району погруддя гайдамаці, ватажку Коліївщини Іванові Гонті встановили на постамент, що залишився від пам’ятника комуністу Сергію Кірову.

Про це повідомляє газета "Козацький край".

Селяни у Жаботині відкрили пам’ятник ватажкові Коліївщини, використавши музейний експонат і постамент, що залишився від знищеного стихією пам’ятника більшовику.

Після розформування сільського краєзнавчого музею, з Жаботина до Кам’янки вивезли усі експонати, окрім бюстів ватажків Коліївщини Гонти і Залізняка – вони залишилися у сільській раді. 1993 року бюст Залізняка встановили біля сільського клубу на спеціально спорудженому постаменті.

За 20 років через дорогу від Залізняка поставили і бюст Гонті. Як повідомляє видання, демонтаж пам’ятника Кірову не був політичною акцією - його демонтували після того, як кілька років тому в тріщини у його гіпсовій голові натекла вода і, замерзнувши серед зими, розірвала голову - "символічно, як куля, випущена в Кірова у 1934 році".

Іван Гонта був одним з керівників Коліївщини [селянського антипольського повстання, яка почалося з Холодного Яру на Черкащині - ІП] в 1768 році. Його було видано полякам і засуджено особливим церковним трибуналом. Після десятиденних тортур Гонті винесли смертний вирок.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.