Спецпроект

Музей концтабору "Маутхаузен" відкриває нову експозицію

У колишньому концтаборі "Маутхаузен" в Австрії відкривається оновлена ​​експозиція, приурочена до 68-ї річниці звільнення табору.

Про це повідомляє ru.euronews.com.

Частина нових матеріалів присвячена повстанню радянських військовополонених, яке завершилося загибеллю багатьох учасників. У фундамент однієї зі стін комплексу закладена "капсула пам'яті".

Під час Другої Світової війни Маутгаузен був одним з найстрашніших концтаборів. Навіть його персонал, а це півтори сотні охоронців, зондеркоманда (в таборі так називався обслуговуючий персонал крематорія) жартувала, що з Маутгаузена можна втекти не інакше, як через трубу крематорія.

Пізніше, в середині 1943 року на території табору було побудовано ще один барак, оточений кам'яною стіною. Він називався "Блоком смерті". Туди направляли за різні провини вже ув'язнених. "Блок смерті" використовувався, як тренувальний табір для підготовки елітних відділів СС. В'язні виконували роль "м'яса" для побиття та знущань. Ще пізніше така практика була введена по всій території табору. У будь-який час в барак міг увірватися відділ "учнів" і забити скільки завгідно в'язнів. Кожен день в таборі гинуло більше десяти осіб. Якщо "норма" не виконувалася, це означало, що наступного дня в'язнів очікують ще більші звірства. Все це тривало до зимової ночі у лютому 1944 року, коли з "Блоку смерті" було здійснено масову втечу. Вся охорона табору кинулася в погоню і це дало в'язням поза блоком шанс на втечу.

Серед в'язнів концтабору був також провідний грецький драматург 20 століття Іаковос Камбанелліс. 1963 року вийшла друком його автобіографія під назвою "Маутхаузен", присвячена кільком останнім місяцям виживання у концтаборі перед тим, як в'язні були звільнені союзницькою армією.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.