БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНЦІВ ВВАЖАЄ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ВЕЛИКИМ СВЯТОМ

Для переважної більшості українців (82%) День Перемоги є великим святом.

Про це свідчать результати дослідження громадської думки жителів України, проведене компанією Research & Branding Group 19-29 квітня 2013 року, повідомляє УП з посиланням на "Інтерфакс".

Звичайним вихідним його вважають 13% українців, а для 3% жителів 9 травня є звичайним днем тижня.

Найбільше тих, для кого 9 травня - це велике свято серед жителів півдня (91%), сходу (89%) та центру (87%) України, серед людей віком 50-54 роки (87%) та старше 55 років (88%), а також серед міських жителів (86%).

Як звичайний вихідний 9 травня найчастіше сприймають жителі заходу України (28%), молодь до 30 років (19%).

Для більшості українців (79%) значущість Дня Перемоги залишилася незмінною. Кожен десятий українець (10%) стверджує, що значущість свята для нього зросла порівняно з попередніми роками, 8% вважають, що значущість свята для них останніми роками знизилася.

Більшість українців (75%) 9 травня має намір святкувати День Перемоги, тоді як 18% жителів країни його не святкуватимуть.

Зокрема, на заході України 50% населення мають намір святкувати День Перемоги, 42% не мають наміру це робити.

У більшості українців є родичі та близькі, які загинули (68%) під час Великої Вітчизняної та Другої світової війни. Найбільше загиблих у роки війни родичів і близьких у жителів центральної (74%) та південної (73%) України.

87% українців знають про життя своїх близьких і родичів під час війни: 44% опитаних - багато дізналися безпосередньо з оповідань, сімейних архівів, а 43% - знають про життя своїх близьких і родичів у роки війни у загальних рисах.

60% українців розмовляють у своїй сім'ї про минулу війну, 39% - ні. Найчастіше про війну розмовляють українці старшого покоління: віком 50-54 роки (70%) та люди старше 55 років (72%).

Збір інформації здійснювався методом особистого інтерв'ю в 24 областях України, Автономній Республіці Крим, містах Києва та Севастополі.

Респондентів відбирали за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю та віком. Обсяг вибіркової сукупності становив 2178 людей.

Очікувана середня похибка вибірки становить +/-2,2%.

Як відомо, у квітні 2011 року соціологічна служба Центру Разумкова повідомляла, що 70% громадян України вважають День Перемоги великим святом, ще 24% - звичайним святом. І ця тенденція не змінюється протягом кількох років.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.