СУД ЗОБОВ'ЯЗАВ КОСТУСЄВА ВИБАЧИТИСЯ ЗА "ФАШИСТІВ"

Приморський суд Одеси ухвалив рішення, яким зобов'язує мера міста Олексія Костусєва і 88 депутатів міськради вибачитися перед жителями Одеси за розпорядження під назвою "Фашизм не пройде".

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Одеську обласну організацію партії "УДАР".

"22 грудня [2012 року], під час "штурму мерії" Костусєв сфальсифікував документ під назвою "Звернення міського голови до громадян Одеси", в якому назвав людей, що зібралися перед будівлею мерії, "недобитими спадкоємцями фашизму" і "фашиствующими молодчиками", - заявили у партії.

За словами прес-служби УДАРу "спадкоємцями фашизму" виявилися представники опозиційних політичних сил, підприємці ринків Одеси, ошукані інвестори довгобудів, захисники дитячої вітрильної школи в Отраді, активісти громадської організації "За всю Одесу", а також прості одесити, що опинилися в той морозний день на Думській площі.

"Розпорядження міського голови досі перебуває на офіційному сайті міста Одеси", - зазначили в партії.

Облорганізація УДАРу подала до суду на Костусєва, щоб він вибачився перед одеситами за образу. Спочатку Приморський суд відмовив у розгляді справи, проте УДАР подав апеляцію, яку виграв.

У підсумку судової тяганини суд виніс рішення: Олексію Костусєву і 88 депутатам публічно попросити вибачення перед одеситами через муніципальну газету "Одеський вісник".

Як відомо, у лютому 2011 року мер Одеси Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів. Тоді ж сесія міськради додала до існуючого герба Одеси зірку Героя СРСР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.