На Львівщині перепоховають солдат-ворогів Першої світової

Під час пошуково-польових досліджень у Сколівському районі Львівщини товариством пошуку жертв війни "Пам'ять" виявлено місця санітарних захоронень загиблих у роки Першої світової війни солдатів армій Російської та Австрійської імперій.

Про це повідомляє прес-служба товариства "Пам'ять".

"У 2014 році відзначатиметься 100 років від початку Першої світової війни, - нагадують пошуковці. - В Україні сьогодні знаходяться десятки військових кладовищ того періоду, які перебувають у занедбаному стані".

По лісах, полях, на схилах Карпатських гір ще й сьогодні безліч непохованих людських решток.

Кожна країна, чиї громадяни брали участь у бойових діях під час Першої світової війни, називає цю війну своєю, однак при цьому дуже рідко згадується той факт, що бої відбувалася і на  території  України за безпосередньою участю  самих українців.  

Наші предки були з обох боків воюючих сторін. Мова йде  про Російську імперію, у якій, за приблизними підрахунками, воювало близько 4 мільйонів українців, а також близько одного мільйона галичан, які на той час були під владою Австро-Угорщини.

24-25 травня у Сколівському районі Львівської області Пошуковою групою Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять" розпочато пошукові роботи в околицях сіл Орява (гора Дзвинів), Козьова (гора Острий), Риків, Головецьке (гора Маківка).

Ця місцевість стала місцями жорстоких кровопролитних боїв (1914-1915 роки) між ворогуючими сторонами.

Завданням пошукової експедиції було дослідити місця боїв, виявити та ексгумувати людські останки з метою подальшого їх перезахоронення на військовому кладовищі у с. Орява.

Знайдено вісім санітарних поховальних ям. Із двох вилучено (ексгумовано) останки трьох осіб. За характером поховання та знайденими поруч фрагментами військових одностроїв та спорядження, залишки людських скелетів належать воякам різних воюючих сторін.

 

На горі Дзвинів (між с. Орява та Козьова) розпочато впорядкування зруйнованих у 2012 році чорними копачами військових поховань. На цьому місці буде встановлено пам’ятний знак. Відповідні роботи проводитимуться Товариством "Пам'ять" у с. Воля Старосамбірського району та с. Чемеринці Перемишлянського району.

Усі заходи спрямовані на підготовку відзначення у 2014 році трагічного сторіччя від початку Першої світової війни.

Львівщина зобов’язана гідно вшанувати загиблих у роки Першої світової війни українців та військовиків інших національностей, нагадують пошуковці.

Дивіться також інші матеріали за тегом "Перша світова війна"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.