В інтернет виклали дослідження ідеолога ОУН про фашизм

Електронний архів визвольного руху виклав в Інтернет копію дослідження ідеолога ОУН Ярослава Старуха, який проаналізував тотожність комунізму і фашизму ще за десятиліття до відомих світових праць — у 1946-му.

Електронна копія роботи Старуха під назвою "Oпир фашизму" доступна в Електронному архіві визвольного руху.

"Фашизм є там, де є диктатура, тоталітарний устрій, шантаж над правами одиниці, державний централізм, поліційний терор, концентраційні табори, де є монопартійна система і урядове насильне вивищування і звеличування пануючого диктатора, де панує мілітаризм і загарбницький імперіялізм, де немає особистої ні національної свободи, де нема свободи сумління, думки, слова, друку і товариства чи партії, де нема правдивих, зовсім вільних виборів і парламентарної влади, де нема нема людяности, гуманізму, але панує ненависть, терор і розбій", — писав інтелектуал у 1946-му році.

Усі наведені ознаки, на думку Старуха, характерні для режимів Гітлера у Німеччині, Муссоліні в Італії, Сталіна у СРСР.

"Італійський фашизм, німецький гітлеризм і російський большевизм, — робить висновок Ярослав Старух, — це однотипні тоталітарні рухи і системи, що виникли і розвинулися після першої світової війни в різних європейських країнах".

"В 1946 році, коли писалися ці рядки, такі тези не готові були сприймати навіть у демократичних країнах Заходу, - зазначає історик Володимир В'ятрович. - Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, його тотожність зі створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати (Мілован Джилас, Анна Арендт, Збігнєв Бжезинський) щойно через десятиліття після Старуха".

За словами історика, Сталін приватизував поняття "фашист" як інструмент розправи над політичними опонентами:

"Відтак світ зручно ділився навпіл: з одного боку антифашисти (це поняття цілком монополізувалося комуністами), з іншого — всі, хто не з ними, а отже — фашисти. Таке зумисно спрощене бачення реальності стало невід’ємним елементом політичного життя контрольованих Кремлем країн, однією з основ створюваного тоталітарного режиму".

Як відомо, відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького".

Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Дивіться також інші матеріали за темою "Архіви"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.