На Київщині відкрили пам'ятний знак повстанцям проти радянської влади

В селі Зазим'я Броварського району Київщини було встановлено і освячено пам'ятний хрест зазимським партіотам, що у травні 1920 р. захищали своє село від безбожного режиму.

Освячення пам’ятного хреста та панахиду за загиблими очолив настоятель Олександр Генераленко, повідомляє сайт Броварський благовісник.

У молитві узяли участь голова села Людмила Спичак, учителі недільної школи та прихожани.

Повстання зазимців почалося у квітні 1920 року з відмови селян на спроби комісарів 12-ї більшовицької армії реквізувати сільських коней (оскільки це б неминуче призвело до неможливості сільгоспробіт та голоду).

Був утворений повстанчий комітет на чолі з старостою села Приходьком Євдокимом Івановичем, Радченком Іваном Сергійовичем, Суботовським Григорієм Степановичем.

Для придушення повстання був висланий загін зі ста чоловік із Чернігівського губернського ЧК, що прибув до села. Повстанці впустили загін у село, намагаючись вступити в переговори.

Після того, як домовитися не вдалося, розпочався бій. Чекісти заняли оборону на території церковного подвір'я, але після тривалого бою були знищені. Таким чином селянам вдалося убити 99 чекістів, яким у часи радянської влади поставили памятник навпроти церкви.

Повстання тривало понад місяць, до нього приєднались мешканці сусідніх сіл Літки, Требухів, Погреби, а також Борисполя. 8 травня на Зазим'я почали наступати численні регулярні війська, село обстрілювали з далекобійний гармат із залізничної станції Броварів і з катера на Десні.

Більшість сільської людності заздалегідь повтікала в задеснянські села, в ліс. Карателі підпалили хати, обійстя, спалено було церкву, школу. Вціліла лише одна вулиця - Новоселиця та частина Блошиної (тепер Ватутіна) і куток Савичина.

Свято-Воскpесенський храм у Зазим'ї - його стіни досі носять сліди від куль 1920 року. Фото: uk.wikipedia.org

Частина мешканців на чолі зі священиком Кіром пішли назустріч черговому загону червоноармійців до Копійчиного моста (дорога на Пухівку). Зустрівши командира, впали на коліна і просили припинити підпали й грабежі. Командир проявив гуманність. Безчинства було припинено.

Частина повстанців перправилася на правий берег Дніпра в районі Вишгорода, на територію, заяняту 6-ою стрілецької дивізією УНР та союзною 3-ою польською армією.

У рідне село повстанці змогли повернутися тільки після того, як його зайняли союзні польсько-українські війська. Чимало учасників повстання було страчено більшовицькими загарбниками у ЧК Остра та Чернігова.

Під час радянської влади село Зазим'я носило ярлик "бандитського".

Більше про повстання у Зазим'ї читайте на ІП в розділі "Тексти"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.