У соборі Паризької Богоматері застрелився французький історик

78-річний історик та ультраправий есеїст Домінік Веннер, що брав активну участь у боротьбі проти легалізації у Франції одностатевих шлюбів, покінчив з собою перед алтарем собору Нотр-Дам-де-Парі.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Веннер вистрілив собі в рот біля вівтаря. Після інциденту співробітники французької поліції евакуювали з храму людей.

Незадовго до самогубства історик розмістив на своєму сайті текст, у якому йшлося про необхідність "нових дій, показових і символічних", які будуть здатні пробудити "приспану свідомість", і закликав до радикального спротиву новому закону.

Трагічний інцидент стався 21 травня о 16:00 за місцевим часом (17.00 за Київським) - за кілька годин до концерту на підтримку одностатевих шлюбів на площі Бастилії в Парижі.

Наразі поліція не озвучує мотиви, котрі підштовхнули Веннера покінчити життя самогубством.

Домінік Веннер народився 1935 року в Парижі. У молодості він приєднався до руху націоналістів у Франції, був прихильником радикальних заходів і навіть провів півтора роки за ґратами за участь у діяльності підпільної терористичної Секретної збройної організації (OAS).

Незважаючи на ультраправі політичні погляди, Веннер був визнаним есеїстом, автором низки історичних праць, зокрема, про революцію 1917 року в Росії. Його "Історія Червоної армії" відзначена Французькою академією 1981 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.