Архіви мають бути закриті, щоб не постраждали діти фігурантів - чиновник

На сьогодні в українських архівах нараховується менше одного відсотка засекречених документів.

Про це в інтерв'ю УкрІнформу заявила голова Державної архівної служби України Ольга Гінзбург.

"Ми не можемо, наприклад, показати всім бажаючим справи репресованих, - зазначила чиновник. - Найперше, це моральний аспект, адже за цими справами, як правило, дуже трагічні долі людей. Скажімо, там дуже багато доносів один на одного".

За словами голови Держархіву, на широкий загал такі документи не можна показувати, адже нині живуть внуки і правнуки потерпілих і донощиків, і "ми не вправі ущемляти їхні права на приватне життя". Тому справи репресованих можуть отримати тільки близькі родичі.

"Жодна країна світу не відкрилась так, як ми, - зазначила чиновник. - Ми виконуємо постанови уряду і Верховної Ради, проте, на мою думку, архіви мають бути більш закритими".

На питання про будівництво нових корпусів Укрдержархіву Гінзбург зазначила, що вже добудовано дах, залишилося прокласти комунікації.

"Це моя особиста мрія - вибудувати корпуси і піти на заслужений відпочинок, - зазначила чиновник. - Думаю, до президентських виборів [2015 рік] зможемо відкрити нові корпуси Державного архіву. Наразі ми потребуємо близько 43 мільйонів гривень, щоб завершити комунікації та зовнішні роботи".

Як відомо, у січні 2012 року Ольга Гінзбург уже заявляла, що українські архіви є надміру відкритими.

Дивіться також інші матеріали ІП за темою "Архіви"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.