КОЛЕСНІЧЕНКО ЗНОВУ ПОЦУПИВ ЧУЖУ ПРАЦЮ

Народний депутат (Партія регіонів) Вадим Колесніченко без дозволу і з пропагандистською метою використав дослідження західних істориків у виданій його "Міжнародним антифашистським фронтом" брошурі "Война или военная преступность".

Про це в коментарі "Історичній Правді" заявив історик, пост-докторант Лундського університету (Швеція) Пер Андерс Рудлінг, чия стаття "Війна чи воєнна злочинність?" (рецензія на книгу кандидата історичних наук Володимира В'ятровича "Друга польсько-українська війна") розміщена у брошурі.

"Минулого разу, коли пан Колесніченко передруковував наші [Пера Рудлінга, Тимоті Снайдера і Ґжеґожа Россолінського-Лібе] статті, він попросив дозволу на передрук, - сказав Рудлінг. - Ніхто з нас не згодився, ніхто не дозволяв йому експлуатувати наші роботи, але він усе одно надрукував. Цього разу ніхто навіть не спитав дозволу".

За словами історика, він не має жодного стосунку ні до Колесніченка, ні до його партії, ані до теперішньої влади в Україні.

"Я не підтримую і не схвалюю ані Колесніченка, ані нинішній напівавторитарний режим Януковича, - сказав Рудлінг. - І не менш критично ставлюся до їхньої політики інструменталізації [використання в політичних інтересах - ІП] трагічного минулого, ніж до такої інструменталізації за часів Ющенка".

Шведський історик підкреслив, що Колесніченко порушив авторські права, і вже не вперше. "Не хочу мати жодного стосунку до його видань і не хочy мати з ним нічого спільного", - підсумував Рудлінг.

Відреагував і Джон-Пол Химка (професор історії Східної Європи канадського Універститету Альберти), чию статтю Колесніченко теж без дозволу передрукував у своїй брошурі.

"Колесніченко з Партії Регіонів передрукував одну з моїх статей, для того, щоб використовати  її у пропагандистській війні, - написав Химка на своїй фейсбук-сторінці. - Він зробив це, не маючи мого дозволу, окрім того, раніше я відмовляв йому у дозволі на передрук будь-якого з моїх творів".

За словами професора, зараз критичне ставлення до ОУН дійсно означає підтримку авторитарного режиму в Україні, однак у випадку з його текстом це не зовсім так. "Я засуджую політично вмотивоване інтелектуальне піратство Колесніченка", - зазначив Химка.

Як відомо, у травні 2012 року професор Єльського університету (США) Тимоті Снайдер заявив про порушення своїх авторських прав з боку Колесніченка, вимагав вибачень і знищення всіх паперових та електронних копій попередньої брошури Колесніченка.

"Україна як ніколи потребує дотримання правил цивілізованої поведінки, - зазначив тоді Снайдер. - Це стосується, зокрема, такого чутливої і вибухонебезпечнї ділянки, як історична пам'ять та історична політика. Поведінка [Колесніченка] не є взірцем ані цивілізованості, ані чутливості".

Cам Колесніченко анонсує своє чергове видання як присвячене "українському нацизму".

Читайте також: "Як Колесніченко оскандалився перед західними істориками"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.