Законопроект проти "чорних археологів" може призвести до зловживань

Законопроект про протидію нелегальним розкопкам може призвести до комерціалізації пошуково-дослідницької діяльності та численних зловживань.

Таку думку висловили члени громадських пошукових організацій, що входять до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять", у зверненні до авторів законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів" (реєстраційний №2616 від 22.03.2013).

Пошуковці-практики зазначають, що цей законопроект не враховує цілий ряд особливостей пошуково-меморіальної роботи, через що запропоновані ним засоби регулювання пошукових робіт та обігу археологічних предметів можуть виявитися неефективними.

Зокрема, пропозиція про обмеження використання пошукового обладнання дублює встановлені чинними нормативними актами Україні жорсткі умови видачі спеціальних дозволів, що є іменними та обмежені часом використання і територією проведення робіт.

Отримати згаданий дозвіл можуть виключно фізичні особи, що займаються науково-дослідницькою діяльністю або тісно пов’язаними з нею пошуковими роботами.

Вказані дозволи містять інформацію про наявність у дослідника права на використання спеціального пошукового обладнання, та визначають типи такого обладнання.

На думку пошуковців, наявних обмежень та вимог цілком достатньо для регулювання зазначеної сфери.

Отже, зазначається у зверненні, дозвільна система щодо унормування ведення робіт на об’єктах культурної спадщини, дуже докладно виписана чинним законодавством і передбачає надання такого права вузькому колу спеціалістів, визначаючи при цьому тип пошукового обладнання, яке може бути при цьому використане.

Це є набагато жорсткішим методом регламентації таких робіт, ніж запропоноване авторами законопроекту ліцензування.

Пошуковці також вважають, що пропозиція замінити усі дозволи єдиною ліцензією, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не може розповсюджуватися на пошуково-дослідницькі роботи, оскільки вони не є господарською діяльністю та не підпадають під дію зазначеного Закону.   

Пошуковці застерігають, що впровадження запропонованих видів ліцензування і скасування існуючої дозвільної системи у сфері пошуково-меморіальної роботи може призвести до повної  безконтрольності цієї діяльності.

До того ж yпровадження ліцензування тягне за собою додаткові витрати, як з боку держави – на навчання працівників органу ліцензування та безпосередньо друк і зберігання ліцензій як документів суворої звітності, так і з боку пошукових громадських організацій – на отримання таких документів.

Проте, як зазначається у зверненні членів громадських пошукових організацій, законні пошукові роботи не передбачають отримання прибутку і здійснюються в першу чергу з метою одержання відомостей про осіб та події минулого, переважно – часів війн та масових репресій.

На думку пошуковців, зазначений законопроект призведе до невиправданого збільшення витрат з Державного бюджету України, які не можуть бути покриті платою за видачу ліцензій, а також цей документ створює сприятливі умови для поширення протиправних пошукових робіт та інших зловживань, які здатні значно ускладнити вирішення завдань охорони культурної спадщини.

Пошуковці також застерігають, що ухвалення даного законопроекту може вивести пошук пошуку об’єктів культурної спадщини та роботи на них із суто наукової сфери у сферу господарської, а отже – комерційної діяльності. А це, мовляв, аж ніяк не відповідає завданням збереження та захисту культурної спадщини України, як це декларують автори законопроекту.

Навпаки, умови, які може створити ухвалення цього документу в якості Закону України, вигідні саме тим, хто прагне проводити масштабні розкопки в місцях історичних подій та археологічних пам’яток з метою вилучення матеріальних цінностей минулих часів, а не задля вивчення фактів історичного минулого та їх збереження для історії.

Враховуючи усе вищезазначене, пошуковці наполягають на докорінному переопрацюванні проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів", оскільки у своєму теперішньому вигляді він завдасть  об’єктам культурної спадщини України більше шкоди, аніж користі.

Читайте також:

Украдений тризуб або як припинити знищення пам'яток

Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?

Всі матеріали за темою "Чорні археологи"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.