Спецпроект

В Калузі відкрили музей борця за свободу Кавказу від Росії

Меморіальна кімната-музей імама Чечні і Дагестану Шаміля відкрилася у краєзнавчому музеї Калуги.

Про це пише islamnews.ru.

Дагестанське представництво подарувало музею килим із портретом імама Шаміля, інкрустовану шаблю, вазу унцукульських майстрів і старовинний дагестанський глечик.

На честь пам'ятної події було організовано виставку ремесел кращих майстрів Дагестану і Кавказу, що включає більше 80 експонатів, а саме: великі мідні підноси XVIII століття, килими, старовинна зброя, національний одяг і жіночі прикраси.

"Перлиною" виставки став екземпляр Корану в дерев'яній скриньці.

Імам Шаміль (1797-1871) - керівник національно-визвольної боротьби (газавату) народів Північного Кавказу під час Кавказької війни (1817-1864). 1834 року проголошений імамом, об’єднав Західний Дагестан і Чечню, потім і Черкесію в теократичну державу Імамат.

Взятий у полон 1859 року, засланий до Калузької губернії разом із родиною. Тут духовний і політичний лідер кавказьких народів провів дев'ять років, названих істориками "калузьким періодом" його життя.

У цей час відбувається спілкування імама Шаміля з місцевими жителями, яке, як наголошували присутні на відкритті музею, нібито перетворило його з супротивника Росії в переконаного миротворця.

Після Калуги переїхав жити до Києва. За переказами, київські студенти кидали до карети Шаміля зошити з переписаною від руки Шевченковою поемою "Кавказ". З Києва вирушив в Мекку для здійснення хаджу, де помер в 1871 році.

Дивіться також:

Палац Мазепи у Росії. Тут жив Шаміль. ФОТО

Як царський уряд зачищав Кавказ від корінного населення

Чеченці на війні. Як кавказці воювали проти Гітлера

Інші матеріали за темою "Кавказ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.