Померла Марія Савчин - одна з останніх підпільниць ОУН

22 квітня померла Марія Савчин – “Марічка”, одна з останніх провідних діячів підпілля ОУН, дружина Василя "Орлана" Галяси, автор чудово написаних спогадів "Тисячі доріг".

Про це повідомляє "Український погляд".

Марія Савчин (у другому шлюбі — Пискір), псевдо "Марічка" — діячка ОУН, дружина полковника УПА Василя Галаси. Народилася в середині 1920-х у селі Задвір'я під Львовом.

У 1940-х — провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язкова референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.

У травні 1945 р. вийшла заміж за Василя "Орлана" Галасу - полковника УПА, обласного провідника ОУН Перемишльської області [нині Польща].  Під час затримання в 1947 році співробітниками МГБ у Кракові втратила кількамісячного сина Зенона. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.

Марія Савчин і Василь Галаса з сином Зеноном

Перебувала в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі. "Орлан" організовував рейди УПА на Захід.

У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948 р. у Василя і Марії народився син Петро.

1952 року головний командир УПА Василь "Леміш" Кук передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам'янець-Подільську області. У квітні 1953 р. створилася критична ситуація: зв'язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України.

Під час переходу, який організовував окружний провідник Кам'янець-Подільської області "Скоб" (як виявилося, агент МДБ К62, справжнє прізвище не розголошується СБУ досі), 11 липня 1953 року Галасу з дружиною та охоронця Чумака схопила оперативна група МГБ, легендована під повстанців.

Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із Закордонним Представництвом УГВР.

Галаса не погоджувався на невідомого йому зв'язкового, погодившись врешті лише на кандидатуру дружини Марії Савчин, якій незаперечно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. "Орлана" пообіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу.

За таємною домовленістю Василя Галаси з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МГБ і не повертатися в Радянський Союз.

Перед від'їздом у 1954 р. Марії в США їй дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся, якого виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і який не знав, що живе у прийомних батьків.

Марія Савчин

Марія і Василь були упевнені, що їм більше не побачитися. "Орлан" очікував розстрілу, але 1958 року його засудили до 10 років ув'язнення. У 1960-х рр. звільнений на волю Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.

Марія Савчин виконала свою місію, написавши свої вже легендарні і неодноразово перевидані мемуари "Тисяча доріг". Жила в США, вийшла заміж. Брала активну участь в діяльності громадських організацій діаспори.

Як відомо, у грудні 2012-го на 92-му році життя помер останній полковник УПА, кавалер Золотого хреста бойової заслуги Василь Левкович.

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".