У ЛЬВОВІ ВТРЕТЄ ЗАБОРОНИЛИ СИМВОЛІКУ СРСР ТА РЕЙХУ

Депутати Львівської міської ради 25 квітня заборонили використовувати "окупаційну символіку - символіку СРСР, комуністичну і нацистську на території міста Львова".

За проголосувало 70 депутатів, повідомляє Zaxid.net.

У тому числі депутати заборонили вивішувати таку символіку на будівлях та під час масових заходів.

Депутати від "Свободи" Любомир Мельничук наголосив: "В центральних ЗМІ бачимо, як певні політичні партії неукраїнського спрямування, відверті українофоби пробують нагнітати ситуацію у Львові щодо трагічних дат в історії України. Зважаючи на позицію, яка є однозначною щодо недопущення будь-яких провокацій у Львові 8-9 травня, пропонуємо заборонити використовувати окупаційну символіку на території міста",

Він додав: "Є ще живі люди, які пам'ятають кожен квадратний метр бруківки, вкритий кров'ю українців і розпочинати святкування цієї трагічної дати з використанням україноненависницької символіки незаконно і аморально".

Контроль за виконанням ухвали покладено на мера Львова Андрія Садового та начальника міської міліції Сергія Зюбаненка.

У квітні 2012 року депутати Львівської міської ради вдруге ухвалили рішення про заборону використання символіки СРСР, комуністичної та нацистської символіки на території міста. У травні суд у Львові з подачі місцевої прокуратури знову відмінив цю заборону, повторно легалізувавши в місті серп, молот і свастику.

Цього року комуністи Львова обіцяють 9 травня провести традиційні заходи і розгорнути прапор Перемоги.

У 2011 році інформаційна кампанія "за" і "проти" червоних прапорів призвела до масових сутичок між радикальними політичними силами 9 травня у Львові. Одними з організаторів цих сутичок був рух "Русское единство".

Нагадаємо, що у травні 2011 року президент Янукович підписав закон щодо порядку офіційного використання копій "прапору Перемоги".

При цьому норма, яка дозволяла громадянам використовувати червоні прапори на 9 травня, існувала ще в законі "Про вшанування пам'яті Великої вітчизняної війни", підписаному Леонідом Кучмою у 2000 році.

У червні 2011-го Конституційний суд визнав незаконним використання червоного прапора нарівні з державним прапором України.

Про інші заборони і дозволи на носіння прапорів читайте у темі "Символіка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.