Спецпроект

В Італії хочуть зробити музей з бункера Муссоліні

У ході реставраційних робіт італійського палаццо Венеція (Рим) був виявлений комплекс з дев'яти підземних тунелів. За повідомленням, тунелі були побудовані для фашистського диктатора Беніто Муссоліні, у якого в будівлі була штаб-квартира.

Про це пише fraza.ua.

Тунелі бункера ремонтують, щоб відкрити їх для широкої публіки - планується зробити їх частиною музею палаццо Венеція і використовувати як виставкові зали.

Палаццо Венеція був побудований як представництво Венеціанської республіки в папському Римі в 1455 році. Він розташований на пьяцца Венеція на північ від Капітолійського пагорба, поруч з храмом святого Марка. Камінь для будівництва виламували просто з Колізею. Будівля вважається одним з перших пам'ятників Відродження в Римі.

У 1930-ті роки з балкона палаццо нерідко виступав Муссоліні, який влаштував у палаці подобу резиденції. Зокрема, саме з цього балкона Муссоліні оголосив Італії про вступ республіки у війну з Великобританією і Францією в 1940 році.

У роки Другої світової війни там і в 11 інших місцях, де часто перебував Муссоліні, були прокладені тунелі: побоюючись за своє життя, диктатор прийняв заходи безпеки.

За заявою, цей бункер Муссоліні можна вважати найбільш секретним. Джерела повідомляють, що стіни бункера спираються на основу стародавньої вежі, навколо якої був збудований палаццо в XV столітті. Товщина стін становить майже два метри.

Швидше за все, бункер був призначений для самого Муссоліні і його коханки Кларетт Петаччі. Його будівництво імовірно, почалося в 1943 році, незадовго до початку англо-американськими військами висадки на Сицилії.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.