Лук'яненко іде з політики

Дисидент радянських часів, лідер УРП Левко Лук'яненко прийняв рішення піти з політики.

Про це пише УП з посиланням на "Коммерсанть".

"На засіданні керівного органа — центральної ради — я склав із себе повноваження глави партії, оскільки вважаю, що я вже не в тому віці, щоб очолювати партію й продовжувати розбудовувати її",- заявив Лук'яненко.

За його словами, він залишається в статусі почесного голови УРП, а главою партії до проведення з'їзду був обраний глава громадської організації "Суспільна ліга Україна-НАТО" Сергій Джердж.

За словами Джерджа, УРП запропонувала Народному руху, Українській народній партії, Конгресу українських націоналістів і українській платформі "Собор" об'єднатися в "єдину потужну правоцентристську опозиційну партію".

Сам Лук'яненко заявив, що причиною його рішення про вихід з політики стала "системна бездіяльність" голови Київської міськорганізації УРП Павла Москаленка.

Читайте також: "Дружина Левка Лук'яненка про свого чоловіка"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.