АНОНС: Дискусія про латинськомовну українську літературу XVI сторіччя

У Києві відбудеться VІІ Академічна дискусія "Латинськомовний Станіслав Оріховський і українська ідентичність" у рамках проекту "Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом".

Захід відбудеться з ініціативи Інституту філології КНУ імені Шевченка та журналу світової літератури "Всесвіт", у партнерстві з інтернет-проектом "Медієвіст".

Час і місце: 18 квітня 2013 року о 13.00 – 15.00. Київ, бульв. Т. Шевченка, 14, ауд. 63.

Мета нинішньої дискусії – актуалізувати вивчення й дослідження творчості Станіслава Оріховського в рік 500-ліття письменника-гуманіста в контексті сучасної неолатиністики та питань транскультурної ідентичності.

Серед питань, що плануються для обговорення: Виклики сучасної неолатиністики: лінгвістичний vs історичний аспект; С. Оріховський на пограниччі культур: філософські ідеї та літературні теми; який досвід С. Оріховського нам сучасним потрібен?

До участі зголосилися:

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор та завідувач кафедри історії НаУКМА, Ростислав Радишевський, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор та завідувач кафедри полоністики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Володимир Литвинов, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України, Валентина Миронова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри загального мовознавства і класичної філології Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу "Всесвіт", Людмила Шевченко- Савчинська, кандидат філологічних наук, кафедра латинської мови та медичної термінології НМУ імені О.О. Богомольця.

Куратор проекту і модератор дискусії - Галина Усатенко к.ф.н., доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Інститут філології проводить щопіврічні академічні дискусії за участі науковців вищих навчальних закладів України і зарубіжжя, освітян, громадських діячів, письменників, видавців, молодих науковців, журналістів з актуальних проблем освіти, культури, науки, суспільно-політичного життя країни.

Інтернет-проект "Медієвіст" заснований 2009 р. з метою спростити комунікацію у фаховому середовищі, удоступнити твори української неолатиністики для дослідників давньої літератури, історії та інших суміжних наук, ознайомити широкий загал із загальноєвропейським пластом латиномовних творів.

Влітку 2012 р. учасники проекту розробили та запропонували науковим осередкам України концепт Оріховіани-2013 – заходи з відзначення 500-ліття письменника-гуманіста.

Станіслав Оріховський Роксолан (1513–1566) – обличчя української неолатиністики та, за висловом Валерія Шевчука, "князь українських гуманістів". Його інтелектуальна спадщина (переважно латинською мовою) об’ємна і жанрово різноманітна, саме тому вона об’єднує представників різних галузей гуманітаристики – і не лише в Україні.

Станіслав Оріховський

Оріховський отримав ґрунтовну вищу освіту, навчаючись у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах, з метою вдосконалення своїх знань відвідав Венецію, Рим, Лейпціг.

Товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом-старшим. Автор численних праць латинською та кількох – польською мовами, присвячених переважно питанням державного устрою та релігії.

Одним із перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади, натомість надавав перевагу договірній теорії походження держави, яку вважав спілкою громадян, пов’язаних правом і спільною користю.

Візитівкою автора у новітній історії стало гасло "Ruthenorum me esse et libenter profiteor" – "Я русин [українець], і охоче про це виголошую".

Серед його праць, перекладених українською В. Литвиновим та М. Трофимуком: історико-політичний трактат "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", промови "Про турецьку загрозу", "Лист до короля Сигізмунда", "Промова у справі закону про целібат", послання "До римського папи Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу", присвячені цій же болючій проблемі етикетний твір "Промова на похороні польського короля Сигізмунда Ягелона", історіобіографія "Життя і смерть Яна Тарновського", практично, автобіографія у формі листа – "До Яна Франциска Коммендоні про себе самого".

Центральною темою творчості Оріховського є тема свободи, надзвичайно важлива для тогочасного письменства: Роксолан вважав свободу найбільшим людським надбанням, "найвищим добром зі всіх добр", природним станом шляхетної натури.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.