АНОНС: Дискусія про латинськомовну українську літературу XVI сторіччя

У Києві відбудеться VІІ Академічна дискусія "Латинськомовний Станіслав Оріховський і українська ідентичність" у рамках проекту "Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом".

Захід відбудеться з ініціативи Інституту філології КНУ імені Шевченка та журналу світової літератури "Всесвіт", у партнерстві з інтернет-проектом "Медієвіст".

Час і місце: 18 квітня 2013 року о 13.00 – 15.00. Київ, бульв. Т. Шевченка, 14, ауд. 63.

Мета нинішньої дискусії – актуалізувати вивчення й дослідження творчості Станіслава Оріховського в рік 500-ліття письменника-гуманіста в контексті сучасної неолатиністики та питань транскультурної ідентичності.

Серед питань, що плануються для обговорення: Виклики сучасної неолатиністики: лінгвістичний vs історичний аспект; С. Оріховський на пограниччі культур: філософські ідеї та літературні теми; який досвід С. Оріховського нам сучасним потрібен?

До участі зголосилися:

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор та завідувач кафедри історії НаУКМА, Ростислав Радишевський, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор та завідувач кафедри полоністики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Володимир Литвинов, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України, Валентина Миронова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри загального мовознавства і класичної філології Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу "Всесвіт", Людмила Шевченко- Савчинська, кандидат філологічних наук, кафедра латинської мови та медичної термінології НМУ імені О.О. Богомольця.

Куратор проекту і модератор дискусії - Галина Усатенко к.ф.н., доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка.

Інститут філології проводить щопіврічні академічні дискусії за участі науковців вищих навчальних закладів України і зарубіжжя, освітян, громадських діячів, письменників, видавців, молодих науковців, журналістів з актуальних проблем освіти, культури, науки, суспільно-політичного життя країни.

Інтернет-проект "Медієвіст" заснований 2009 р. з метою спростити комунікацію у фаховому середовищі, удоступнити твори української неолатиністики для дослідників давньої літератури, історії та інших суміжних наук, ознайомити широкий загал із загальноєвропейським пластом латиномовних творів.

Влітку 2012 р. учасники проекту розробили та запропонували науковим осередкам України концепт Оріховіани-2013 – заходи з відзначення 500-ліття письменника-гуманіста.

Станіслав Оріховський Роксолан (1513–1566) – обличчя української неолатиністики та, за висловом Валерія Шевчука, "князь українських гуманістів". Його інтелектуальна спадщина (переважно латинською мовою) об’ємна і жанрово різноманітна, саме тому вона об’єднує представників різних галузей гуманітаристики – і не лише в Україні.

Станіслав Оріховський

Оріховський отримав ґрунтовну вищу освіту, навчаючись у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах, з метою вдосконалення своїх знань відвідав Венецію, Рим, Лейпціг.

Товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом-старшим. Автор численних праць латинською та кількох – польською мовами, присвячених переважно питанням державного устрою та релігії.

Одним із перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади, натомість надавав перевагу договірній теорії походження держави, яку вважав спілкою громадян, пов’язаних правом і спільною користю.

Візитівкою автора у новітній історії стало гасло "Ruthenorum me esse et libenter profiteor" – "Я русин [українець], і охоче про це виголошую".

Серед його праць, перекладених українською В. Литвиновим та М. Трофимуком: історико-політичний трактат "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", промови "Про турецьку загрозу", "Лист до короля Сигізмунда", "Промова у справі закону про целібат", послання "До римського папи Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу", присвячені цій же болючій проблемі етикетний твір "Промова на похороні польського короля Сигізмунда Ягелона", історіобіографія "Життя і смерть Яна Тарновського", практично, автобіографія у формі листа – "До Яна Франциска Коммендоні про себе самого".

Центральною темою творчості Оріховського є тема свободи, надзвичайно важлива для тогочасного письменства: Роксолан вважав свободу найбільшим людським надбанням, "найвищим добром зі всіх добр", природним станом шляхетної натури.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.