У Києві відкриють виставку донецьких радянських іграшок

У Києві відкривається виставка іграшок "Фабрика радості", присвячена 40-річчю Донецької фабрики іграшок.

Про це повідомляють організатори.

Якось під час візиту до Японії Юрій Гагарін придбав своїм донькам подарунки – японські ляльки. Ввечері того ж дня на прес-конференції серед інших запитань пролунало: "Нам відомо, містер Гагарін, що ви везете додому дитячі іграшки. Невже навіть діти першого у світі космонавта не можуть мати у Радянському Союзі гарні іграшки?"

Ця історія послужила поштовхом до створення "міста іграшок" в індустріальному Донбасі. У 1973 році на території шахти № 31, де свого часу працював слюсарем Микита Хрущов, був зведений багатоповерховий корпус Донецької фабрики іграшок - найбільшої в СРСР та Європі.

Унікальне підприємство, обладнане устаткуванням з Болгарії, Угорщини, НДР, Чехословаччини, Італії, Японії, Англії, Фінляндії, виготовляло складні технічні іграшки, ляльки, м’яконабивні іграшки, моделі-копії літаків та автомобілів, фігурки.

На фабриці працювало 5600 робітників. Кращих фахівців запрошували з усього Радянського Союзу.

Про історію "фабрики радості", яка зупинила свою роботу у  2003 році, розкажуть на відкритті виставки гості з Донецька: художник-модельєр фабрики, автор великої кількості ведмедиків, мавпочок та песиків, Сушкова Олена Борисівна та секретар парткому фабрики, носій історії найбільшого іграшкового підприємства, Курочкіна Раїса Василівна.

Час і місце заходу: 15 квітня 2013 року о 15:00. Державний музей іграшки, м. Київ, Кловський узвіз, 8.

Дивіться також: "Ностальгійні радянські іграшки. ФОТО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.