Спецпроект

Спільної заяви греко- і римо-католиків про Волинську трагедію не буде

Спільного звернення українських католиків східного і західного обрядів, присвяченого 70-річчю Волинської трагедії, не буде. УГКЦ і Римо-католицька церква в Україні не змогли домовитися про єдину позицію.

Про це повідомляє польський сайт про релігію Wiara.pl. з посиланням на львівського митрополита Римо-католицької церкви в Україні Мечислава Мокшицького.

Архієпископ Мокшицький визнав, що виробити спільної позиції РКЦ і УГКЦ не вдалося. За словами ієрарха, РКУ в Україні спробує звернутися до вірних з окремим зверненням щодо Волинської трагедії.

Одночасно Мокшицький зазначив, що в Україні дуже мало говорять про ті події.

На його думку, заклик авторів проекту листа [греко-католиків] про християнську оцінку подій є чистою риторикою, оскільки там немає жодної згадки про причину трагедії - ідеологію націоналізму. "Ця ідеологія була заснована на неоязичницькій етиці, що заперечує ідеї християнства", - підкреслив митрополит.

Також католики визнали абсурдним запропонований греко-католицькою церквою знак рівності між винищенням польського народу через нібито вину польських державних чинників. Митрополит нагадав, що українці масово співпрацювали з нацистами для масового вбивства євреїв.

На думку Мокшицького, запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом: "Чи кожна зі сторін, яка мала б підписати листа, має моральне право на такі заяви? Потрібно знайти інші слова: перепрошуємо і просимо про вибачення".

"Я боюся, що така ініціатива спільного листа може бути черговим "політично коректним" кроком, який не принесе пояснення великого зла, яке призвело до загибелі більше 120 тисяч цивільних осіб", - сказав католицький ієрарарх, додавши, що пропозиції греко-католицької церкви є неприйнятними.

Як відомо, у січні цього року польські ЗМІ з посиланням на патріарха УГКЦ Святослава повідомляли, що українські греко- і римокатолики готують спільне послання до 70-річчя Волинської трагедії - "лікувати рани минулого, щоб воно не отруювало нам майбутнє".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Нещодавно в Любліні польські історики обговорювали Волинську трагедію без участі українців. Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

 Дивіться також:

Що поляки думають про українців у Другій світовій

Депортовані з Польщі українці про спільне примирення

Прометеї двох народів. Люди, які примиряли Україну і Польщу

Всі матеріали ІП на тему "Волинська трагедія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.