Спецпроект

Музей "Київська фортеця" зазнає рейдерської атаки - депутат

Приблизно о 10.00 годині ранку на територію історико-архітектурної пам'ятки-музею "Київська фортеця" несанкціоновано в’їхав автомобіль із десятьма людьми.

евідомі, які не представилися керівництву музею, самовільно вивісили на фасаді будівлі, що знаходиться на балансі Міністерства оборони та розташованої за адресою: вулиця Госпітальна, 16-а табличку з назвою провулок Госпітальний, 16-а, повідомив народний депутат Олександр Бригинець.

За словами депутати, невідомі проінформували керівництво музею про те, що тепер ця будівля належить їхній фірмі.

За словами керівника музею "Київська фортеця" Олени Ющенко, невідома фірма намагалась здійснити купівлю цієї будівлі ще в 2005 році, але згідно з рішенням Господарського суду, операція була визнана недійсною, оскільки будівля розташована за адресою: вулиця Госпітальна, 16-а (та 24-а), а в документах про купівлю значилась адреса: провулок Госпітальний, 16-а.

Як відомо, у липні 2012 року директор музею В'ячеслав Кулініч був звільнений за "порушення трудової дисципліни".

Сам директор заявляв, що причиною звільнення була його відмова виконати рішення Київради про передачу башти № 4 Київської фортеці приватному музею "Платар" в оренду на 49 років. Він оскаржив своє звільнення в суді.

Київська фортеця є одним із претендентів на звання "7 чудес України" в категорії "фортеці". Це найбільше земляне укріплення (XVIII-XIX сторіч) в Європі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.