БРИТАНІЯ ВИВЕДЕ ВІЙСЬКА З НІМЕЧЧИНИ. Вони були там із 1945-го

Великобританія виведе свої війська з Німеччини до 2019 року. Про це заявив міністр оборони Великобританії Філіп Геммонд, виступаючи перед нижньою палатою парламенту.

Цей термін - на рік раніше, ніж планувалося спочатку, повідомляє Кореспондент із посиланням на The Guardian.

За словами Геммонда, наразі з Німеччини на батьківщину вже повернулися близько чотирьох тисяч військовослужбовців. До 2016 року планується виведення ще 11 тисяч військових, а 4,5 тисячі, що залишилися, повернуться до 2019 року.

Після повернення колишній британський контингент у Німеччині буде дислокуватися на військових базах на Солсберійській рівнині (південний захід Англії), в Единбурзі і Лухарсі (Шотландія), Кеттеріці (північ Англії) і Колчестері (південний схід Англії).

На розміщення солдатів і оновлення військових баз британська влада витратить близько 1,8 млрд фунтів стерлінгів. При цьому виведення військ з Німеччини дозволить Лондону економити, за попередніми оцінками, за 250 мільйонів фунтів щорічно.

Філіп Геммонд у своєму виступі подякував Німеччині за "матеріальну і моральну" підтримку британських солдатів, які перебували у ФРН майже 70 років - з кінця Другої світової війни. Більшість з них були розквартировані у федеральних землях Нижня Саксонія і Північний Рейн-Вестфалія.

Із закінченням Холодної війни і переорієнтацією британської армії на актуальні завдання необхідність у військовій присутності на території Німеччини відпала.

Як відомо, у жовтні 2010 року Німеччина завершила виплату репарацій, передбачених Версальським договором 1919 року після Першої світової війни.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.