Спецпроект

Роттердамський Музей світу розпродає частину своєї колекції

Роттердамський Музей світу хоче перетворити на гроші частину своєї колекції. Таке рішення ухвалене у зв'язку з наміром уряду Нідерландів скоротити бюджетні витрати на культуру з 2013 року.

Про це пише newsru.ua.

У вишукуванні коштів для подальшого існування роттердамського Музею світу, що славиться багатими етнографічними колекціями з екзотичних країн, його директор Стенлі Бремер має намір виставити на продаж близько десяти тисяч музейних експонатів, повідомляє прес-служба музею.

Мова йде про твори мистецтва з Африки, за які музей розраховує виручити, в сукупності, від 70 до 110 мільйонів євро. Ці гроші потрібні Музею світу для того, щоб компенсувати скорочення бюджетних дотацій з боку держави.

Початок формуванню колекції музею був покладений в 1885 році з предметів африканського мистецтва.

На думку німецького мистецтвознавця Андреаса Блюма, в недавньому минулому глави Музею Вальрафа-Ріхарца в Кельні, а нині директора музею Гронінгена в Нідерландах, на такий крок ні в якому разі не можна йти. Інакше музеї ризикують втратити довіру в очах благодійних фондів та платників податків, застерігає він в інтерв'ю радіостанції Deutschlandradio і висловлює надію на те, що державну політику скорочення бюджетних дотацій на культуру вдасться змінити завдяки протестам громадськості та критичним публікаціям в ЗМІ.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.