ПЕРЕПОХОВАЛИ 231 ЖЕРТВУ КОРЮКІВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Мешканці села Корюківка, закатовані фашистами на початку березня 1943 року, були урочисто перепоховані у переддень 70-х роковин трагедії.

Про це Історичній Правді повідомили у ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Захід відбувся в рамках виконання Всеукраїнської програми з увічнення пам’яті жертв війни політичних репресій.

Місце трагедії досліджувала Чернігівська обласна громадська організація "Пошуковий клуб "Пам'ять Перемоги".

Присутні - керівництво міста, представники облдержадміністрації, громадськість – поклали квіти до пам’ятника закатованим у центрі міста. Траурний захід продовжився церемонією поховання останків за церковним обрядом в Урочищі Гай, де заплановано зведення меморіалу жертвам Корюківської трагедії.

"Вірю, що з часом на місці, де сьогодні відбувається перепоховання, буде встановлений Меморіал у пам'ять про всіх жертв Корюківської трагедії, -  - На жаль, нам навряд чи вдасться відновити імена усіх невинних жертв, - сказав під час церемонії голова правління ВГО "Союз "Народна пам’ять" Ярослав Жилкін. - але ми в силах зробити все, щоб якомога менше загиблих залишилися безіменними".  

Знищення мешканців села тривало з 1 по 3 березня 1943 року. За три дні фашисти знищили більше семи тисяч невинних людей. Це наймасштабніше масове вбивство мирних жителів часів Другої світової війни, здійснене загонами СС.

"Людей знищували настільки масово, що подекуди місто нагадує кладовище: біля багатьох будинків, перед входом у двори чи на подвір’ях стоять пам’ятники. На них вказані імена спалених людей, цілими сім’ями", - розповів  керівник Пошукового клубу "Пам'ять Перемоги" Михайло Балан.

Страшнішої трагедії ні Україна, ні світ не знали. Вбивства стали каральною відповіддю німців за дії радянських партизанів.

Частину жителів фашисти зігнали в центр, де людей розстріляли в великих будівлях села, зокрема в ресторані. Наступного дня забиті трупами будинки почали підпалювати. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати.

За даними судмедекспертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо. Це ж підтвердили й пошуковці громадської організації "Пам’ять Перемоги".

"За останками загиблих, які були ексгумовані, можна визначити, що людей забивали – руки, ноги, все має сліди побиття, - зазначив Балан. - Останки багатьох людей говорять про удари прикладів стрілецької зброї, зокрема на черепах".

На церемонію перепоховання до Корюківки прибули жителі 60 спалених сіл Чернігівщини, з 15 районів області. З кожного була привезена частинка землі на місце зведення майбутнього меморіалу в Урочищі Гай.

Після прочитання офіційного листа-звернення Президента України В.Януковича про необхідність увічнення пам’яті жертв трагедії, присутні заклали капсулу "Фрагмент меморіального хреста першої черги будівництва Меморіального комплексу".

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.