Створюється мережа для полегшення доступу до архівів

Центр досліджень визвольного руху організував у Національному музеї "Тюрма на Лонцького" практичний семінар "Як допомогти "відкрити" архів?", в якому взяли участь архівісти, історики та музейники з Одеси, Дніпропетровська, Києва, Тернополя, Луцька та Львова.

За підсумками історики, архівісти та музейники розпочали процес створення Мережі консультаційних центрів з доступу до архівів у різних регіонах України, повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

"Після розсекречення архівів ми бачимо, як зросла зацікавленість і віра людей у можливість знайти інформацію про свої родини — учасників визвольного руху чи жертв репресій. Але досі це зробити непросто, багато людей звертаються за консультаціями до дослідників та запитують у музеях. Так виникла ідея об’єднати наші зусилля та поділитися набутим досвідом", — говорить Ірина Когут, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, організаторка семінару "Як допомогти "відкрити" архів?".

Експерт Центру досліджень визвольного руху Ігор Кулик систематизував позитивні практики пошуку інформації в архівах. Зокрема, він розглянув законодавчу базу, яка регулює доступ до архівної інформації в Україні, структуру архівних установ, де зберігаються документи радянської карально-репресивної системи, та поділився досвідом Центру.

"Щоб знайти інформацію про репресованих родичів, слід звернутися в держархіви областей за місцем народження родичів, галузеві архіви СБУ та МВС. ЦДВР уже давно надає допомогу в пошуку безвісти зниклих чи репресованих громадян, нам пишуть запити на електронну скриньку dostup@cdvr.org.ua. Проте наша мета — створити мережу таких консультаційних центрів по всій Україні", — каже Ігор Кулик, який у 2008-2010 роках керував відділом звернень громадян Архіву СБУ.

У таких центрах громадяни зможуть отримати допомогу в оформленні запитів, відомості про можливі місця зберігання запитуваної інформації, консультацію з можливостей пошуку.

Учасники партнерства також популяризуватимуть тему і сподіваються, що спільними зусиллями сприятимуть виконанню рекомендацій  Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів: "забезпечення обов’язкової можливості для кожного з жителів дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії є невід’ємною ознакою демократії".

Захід відбувся 19 березня в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху "Знати як: розробка концепції забезпечення відкритого доступу до архівів карально-репресивних органів СРСР" за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження". Матеріали семінару доступні на сайті ЦДВР.

Нагадаємо, ЦДВР у рамках реалізації проекту "Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять" видав довідник "Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів". Він містить поради щодо пошуку інформації про родичів, витяги із законодавства України із доступу до архівів та контакти архівних установ. Довідник можна завантажити за посиланням.

Дивіться також інші матеріали за темою "Архіви"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.