КМДА захищала пам'ятник Леніну з нагоди... Голодомору. ФОТО

У 2007 році КМДА в рамках відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні подала документи на занесення пам’ятника Леніну до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Про це йдеться у відповіді Київської міськдержадміністрації на запит народного депутата Олександра Бригинця щодо статусу, форми власності і можливості знесення пам’ятника Леніну на вул. Жилянській, 87 у Києві.

Як повідомила КМДА, цей пам’ятник рішенням виконавчого комітету Київради народних депутатів від 27.01.1970 №159 включено до переліку пам’яток історії та культури місцевого значення.

Крім цього, у листі повідомляється, що "на виконання Указу Президента у 2007 році "Про заходи у зв’язку із 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" КМДА направляла документи на всі об’єкти монументального мистецтва, в тому числі і зазначений пам’ятник Леніну, для вирішення питання занесення їх до Державного реєстру пам’яток України".

 Пам'ятник, про який іде мова, розташовано на території колишнього заводу "Ленінська кузня"

"Я не можу домогтися згоди влади на занесення у цей Реєстр історичних будинків Києва, яким більше 100 років, щоб вберегти їх від знесення, - зазначив Бригинець, - Натомість влада намагається впхнути туди пам’ятник вождю червоної революції".

За словами нардепа, він звернувся до Міністерства культури України з проханням пояснити КМДА, що "розтиражований" пам’ятник Леніну не може вважатися пам’яткою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.