Спецпроект

"Нічну варту" під охороною повернули в музей

Картина Рембрандта "Нічна варта" була повернена в головну будівлю Державного музею в Амстердамі, який незабаром має відкритися для відвідувачів після ремонту.

Про це пише lenta.ru.

Роботу Рембрандта, що виставляється в південному крилі музею, помістили в захисний контейнер, що оберігає полотно від впливу навколишнього середовища, і за допомогою системи кранів доставили в головну будівлю. Безпеку процедури забезпечували декілька десятків поліцейських.

"Нічна варта" - загальновживана назва однієї з найвідоміших картин Рембрандта ван Рейна "Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга", написаної ним у 1642 році за замовленням цивільної міліції Амстердама - Стрілецького товариства.

Картина виставлялася в штаб-квартирі ополчення, потім її перевели в зал міського магістрату. Тоді, щоб велике полотно помістилося на стіну, його обрізали з боків. Після реставрації монархії в Нідерландах "Нічна варта" переїхала у будівлю під назвою Тріппенхейс, спочатку разом з магістратом, потім - як частина зібрання Королівської академії мистецтв. У 1885 році було закінчено будівлю Державного музею і картину перемістили туди.

"Нічна варта", ймовірно, головний його експонат: у 1906 році будівлю музею було перебудовано, щоб покращити умови, в яких містилася ця картина. Так як робота Рембрандта була сплачена з суспільних фондів - художнику заплатили 1600 флоринів (5,6 кг чистого золота) - вважається, що "Нічна варта" належить місту Амстердаму, а в музеї знаходиться на зберіганні. За цей час картину три рази намагалися зіпсувати чи знищити за допомогою ножів і сірчаної кислоти.

У грудні 2003 року головний будинок Державного музею було закрито на ремонт. Експонати були переміщені в південне крило "Філіпс", відремонтоване в 1990-ті, де вони були доступні для огляду. Реставрація головної будівлі повинна була продовжитися до 2008 року, але розтягнулася ще на чотири роки довше, і обійшлася скарбниці Нідерландів у 322 мільйони євро. Роботи завершилися в червні 2012 року. Перед здачею в експлуатацію мав пройти якийсь час, щоб будівля повернула стан, прийнятний для зберігання живопису. Відкриття музею для широкої публіки намічено на квітень 2013 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.