Спецпроект

Скрипка з "Титаніку" чекає на аукціон. ФОТО

Завершено дослідження автентичності скрипки з червоного дерева, яка вижила після загибелі лайнера "Титанік" у 1912 році.

Про це пише prostir.museum.

Скрипка належала капельмейстру Воллесу Гартлі, який разом із сімома музикантами грали християнські хорали, щоб заспокоїти паніку серед пасажирів, що сідали у шлюпки після аварії на кораблі.

Скрипку знайшли через 10 днів після загибелі лайнера у шкіряній валізі-футлярі з ініціалами Гартлі, прив'язаній до його тіла. Цю скрипку йому подарувала наречена з нагоди їхніх заручин, тож скрипку повернули їй. Після її смерті, сестра віддала скрипку християнським місіонерам із Армії спасіння разом із футляром для сигар та золотою каблучкою Гартлі. Звідти скрипка потрапила до вчителя музики, а від нього — до учениці-аматорки. Через багато років син останньої виявив скрипку у мами на горищі у 2006 році. Відтоді скрипку досліджували на автентичність, яка була успішно доведена.

Скрипка з "Титаніка"

Тепер колекціонери об'єктів із "Титаніка" з нетерпінням чекають появи інструмента на аукціоні. Ціна скрипки буде стартувати із 5 нулів. На продаж також буде виставлений футляр для сигарет та каблучка музиканта. Перед тим, наприкінці березня, об'єкти виставлять на публічний огляд у Белфасті, де було збудовано "Титанік".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.