Акунін зав'язав із детективами і розпочав писати "Історію Росії"

Відомий російський письменник, автор історичних детективів Борис Акунін (справжнє прізвище Григорій Чхартішвілі) завершує писати детективи, а візьметься за історію.

Про це він написав у своєму ЖЖ, повідомляє УП.Життя.

"Шановні читачі, хочу зробити оголошення, яке когось з вас засмутить, а когось, може, й ні. Я перестаю бути детективщиком".

"Серію про Фандоріна, звичайно, закінчу, але головним моїм інтересом і головним напрямком моєї роботи став багатотомний проект "Історія російської держави". Я, власне, приступив до цієї великої справи вже давно, і от - перший том, фух, написаний", - додав він.

"Цей пост для мене - історичний (в обох значеннях слова). Я його довго готував і зараз дещо хвилююся", - зазнався Акунін.

"Одні письменники мріють стати новими Толстими, інші - новими Чеховими. Я (прийшов час в цьому зізнатися) завжди мріяв стати новим Карамзіним", - пише Акунін.

"Своє літературне життя я почав з роману "Азазель", прозорого відсилання до повісті про нещасних Лізу і щасливого Ераста. Вже тоді я потай виношував мегаломаніакальний план: повторити карамзінську траекторію і, почавши з белетристики, прийти до написання історії держави російської", - зауважив письменник.

 Акунін із його любов'ю до постмодерну хоче бути новим Карамзіним - автором однієї з перших модерних хронік "Исторія государства Российскаго" (1803-1826)

За його словами, попри історичну освіту, він і сам не має цільного уявлення про історію власної країни.

"І це головна причина, що я взявся за справу. Хочу зрозуміти, як утворилася наша держава, як вона розвивалася і чому стала такою, яким сьогодні є", - зазначив Акунін.

Він також зауважує, що хоче написати цікаво і доступно про історію, яку насправді знають мало людей:

"Новий Карамзін, на мій погляд, потрібен тому, що вже двісті років "історії Росії" пишуть саме науковці-історики, а їх, окрім студентів та людей, поглиблено цікавляться минулим, мало хто читає.

Коли ж історію країни розповідає не вчений, а дилетант-белетрист, він у силу фаху піклується про те, щоб книгу було веселіше читати - як це робив Микола Михайлович [Карамзін]. Саме так писав історичні книги Айзек Азімов. Зараз аналогічний проект здійснює чудовий британський романіст Пітер Акройд - випускає том за томом монументальну "Історію Англії": серйозну і в той же час цікаву.

А щодо того, що історичні події добре всім відомі і без мого твору, заперечу: на жаль, далеко не всім і навіть, я б сказав, мало кому. Переважна більшість людей мають дуже імлисте уявлення про історію власної країни - лише фрагментарні відомості, та й ті в основному отримані з романів і кінофільмів.

Пишу я мовою зовсім ненауковою, іноді (не бійтеся, нечасто) навіть дозволяю собі жартувати, але при цьому фактологічних вільностей не допускаю і авторськими відступами не захоплююся. За моїми белетристичними романами вчити історію нікому не раджу, а за цим багатотомником - будь ласка. Тут усе буде зважено, відміряно і перевірено у фахівців".

При цьому Акунін планує писати, відкидаючи ідеологію - у письменника немає продуманої концепції, для якої вимагалося б знайти докази.

"Нинішні офіціозні наміри створити нову "правильну" історію - підтвердження того, що нейтральна і об'єктивна "Історія російської держави" може виявитися корисною", - зауважує він.

Щоб написати такий твір, Акунін читає першоджерела, з усієї маси фактів, імен, цифр, дат і суджень вибирає все безсумнівне, а малозначне і недостовірне відсікає.

Він також планує разом з серйозним томом "Історії" випускати інший, який міститиме повісті, дія яких відбуватиметься в епоху, описану у "серйозній частині".

Дивіться також:

Що написали українські історики для російськомовних?

Російський уряд витратить $8 млн на 20-томну історію Росії

В Києві відкрили пам'ятник автору білоруських історичних детективів. ФОТО

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.