Спецпроект

Музей Петра Першого в Голландії відкрився після реставрації

Експозиція всі 300 років утримується в ідеальному стані, але інженерні споруди давно вимагали поновлення. Капітального ремонту тут не було з часів царя Ніколая. Нинішню реставрацію повністю фінансував російський бізнес, підприємці витратили майже мільйон євро. Тепер будиночок поважного віку стоїть на новому фундаменті.

Про це повідомляє телеканал "Культура".

 

У невеликому голландському містечку Заандам є пам'ятка - ​​"Російський слід". І пройти по ньому можна в прямому сенсі слова - плиткова розмітка веде від пам'ятника Петру Першому в центрі міста до будиночка, де більше трьох століть тому зупинявся російський цар, який приїхав до Голландії навчатися корабельній майстерності.

Вже в XVIII столітті будівля стала місцем паломництва гостей міста. Такого масового, що навколо дерев'яної споруди з часом звели кам'яний "футляр" для збереження. Тепер тут відбулася і реставрація.

Доглядач музею Фаріда Гусейнова, яка ще в дев'яності переїхала до Голландії з Азербайджану, проводить першу екскурсію в музеї після перерви на ремонт. Вона показує той самий дерев'яний будинок: саме в цих тісних кімнатах інкогніто гостював російський государ.

"Ось сама автентична частина будиночка - спальня-ніша. Цар тут спав, зігнувшись удвічі, тому що голландці тоді спали в сидячому положенні. Існував забобон, що лежачи спати небезпечно, кров прилине до голови, і людина може померти", - розповідає Фаріда Гусейнова .

Мучитися в цій "шафі", щоправда, довелося всього лише сім ночей. Тиждень знадобився жителям Заандаме, щоб викрити російського царя. Втомившись від настирливої цікавості, Петро був змушений переїхати за корабельними знаннями в Амстердам. А будиночок на кілька століть став місцем паломництва російської знаті.

Розчерками прямо на дерев'яних стінах відзначилися царі, князі й полководці. Бував навіть Наполеон, його ініціали ледве помітні. Поет Жуковський назвав цю скромну будову "колискою великої Росії". 

"Тут дуже болотиста місцевість, багато води, тому будинки з часом просідають. Щоб зміцнити цю історичну будівлю, нам довелося встановити 18 паль. Уявіть, кожна по 19 метрів в глибину, і тільки потім ми залили це все цементом", - пояснює архітектор Йорунн Хойсхе.

Відреставрували кожну цеглину фундаменту, навіть опукла кладка точно повторює оригінал. Роботи торкнулися і того самого кам'яного футляра, усередині якого знаходиться будиночок. Оновлена ​​покрівля. Колір дверей і віконних рам став таким, як задумав архітектор.

"Ми вивчили інші роботи архітектора, який створив цей об'єкт. Крім того, ми дісталися до першого шару фарби і провели колірний аналіз. Виявилося, що первісний колір більш темного відтінку, а не білий, як фарбували потім", - додає Йорунн Хойсхе.

Ще додана система клімат-контролю, проведена антикорозійна обробка, змонтовано спеціальне освітлення. Будівельники гарантують, що після такого ремонту будиночок Петра простоїть ще не менше століття.

 

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.