Спецпроект

Музей Петра Першого в Голландії відкрився після реставрації

Експозиція всі 300 років утримується в ідеальному стані, але інженерні споруди давно вимагали поновлення. Капітального ремонту тут не було з часів царя Ніколая. Нинішню реставрацію повністю фінансував російський бізнес, підприємці витратили майже мільйон євро. Тепер будиночок поважного віку стоїть на новому фундаменті.

Про це повідомляє телеканал "Культура".

 

У невеликому голландському містечку Заандам є пам'ятка - ​​"Російський слід". І пройти по ньому можна в прямому сенсі слова - плиткова розмітка веде від пам'ятника Петру Першому в центрі міста до будиночка, де більше трьох століть тому зупинявся російський цар, який приїхав до Голландії навчатися корабельній майстерності.

Вже в XVIII столітті будівля стала місцем паломництва гостей міста. Такого масового, що навколо дерев'яної споруди з часом звели кам'яний "футляр" для збереження. Тепер тут відбулася і реставрація.

Доглядач музею Фаріда Гусейнова, яка ще в дев'яності переїхала до Голландії з Азербайджану, проводить першу екскурсію в музеї після перерви на ремонт. Вона показує той самий дерев'яний будинок: саме в цих тісних кімнатах інкогніто гостював російський государ.

"Ось сама автентична частина будиночка - спальня-ніша. Цар тут спав, зігнувшись удвічі, тому що голландці тоді спали в сидячому положенні. Існував забобон, що лежачи спати небезпечно, кров прилине до голови, і людина може померти", - розповідає Фаріда Гусейнова .

Мучитися в цій "шафі", щоправда, довелося всього лише сім ночей. Тиждень знадобився жителям Заандаме, щоб викрити російського царя. Втомившись від настирливої цікавості, Петро був змушений переїхати за корабельними знаннями в Амстердам. А будиночок на кілька століть став місцем паломництва російської знаті.

Розчерками прямо на дерев'яних стінах відзначилися царі, князі й полководці. Бував навіть Наполеон, його ініціали ледве помітні. Поет Жуковський назвав цю скромну будову "колискою великої Росії". 

"Тут дуже болотиста місцевість, багато води, тому будинки з часом просідають. Щоб зміцнити цю історичну будівлю, нам довелося встановити 18 паль. Уявіть, кожна по 19 метрів в глибину, і тільки потім ми залили це все цементом", - пояснює архітектор Йорунн Хойсхе.

Відреставрували кожну цеглину фундаменту, навіть опукла кладка точно повторює оригінал. Роботи торкнулися і того самого кам'яного футляра, усередині якого знаходиться будиночок. Оновлена ​​покрівля. Колір дверей і віконних рам став таким, як задумав архітектор.

"Ми вивчили інші роботи архітектора, який створив цей об'єкт. Крім того, ми дісталися до першого шару фарби і провели колірний аналіз. Виявилося, що первісний колір більш темного відтінку, а не білий, як фарбували потім", - додає Йорунн Хойсхе.

Ще додана система клімат-контролю, проведена антикорозійна обробка, змонтовано спеціальне освітлення. Будівельники гарантують, що після такого ремонту будиночок Петра простоїть ще не менше століття.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.