Спецпроект

Музей білки відкрився в Білорусі

У Білорусії відкрився Музей білки. Він розташований у місті Велика Берестовіца Гродненської області.

Про це пише Обозреватель.

Музей з'явився саме тут не випадково - білка зображена на гербі міста з 1795 року, коли село, яке увійшло до складу Росії при третьому розділі Речі Посполитої, отримало Магдебурзьке право.

Зібрання музею - це зображення білок в нумізматиці, геральдиці, живопису, на плакатах, в поезії, музиці, іграшках і мультфільмах. Біля входу відвідувачів зустрічатиме звірятко, якого спеціально привезуть із зоопарку Гродно.

Музей налагодив контакти з 12 містами Росії, на гербах яких також зображений цей гризун. Першим на заклик до співпраці відгукнувся підмосковний Зеленоград. Звідти в білоруський музей прийшла посилка з м'якими іграшками та іншими артефактами, пов'язаними з білкою.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.