Спецпроект

Британський музей зробить копії артефактів Таджикистану

Таджикистан звернувся до Британському музею з проханням зробити кілька копій стародавніх артефактів з так званого "​​амудар'їнського скарбу", для виготовлення яких таджицька сторона передала британцям золото.

Про це пише zavtra.com.ua.

Перші копії артефактів в Душанбе розраховують отримати до Міжнародного дня в Навруз - 21 березня, коли в країні в рамках святкування стародавньої арійської урочистості відкриється новий музей.

У 2007 році прес-секретар президента Таджикистану Емомалі Рахмона закликав керівництво Британського музею повернути скарб в країну, але музей заявив, що жодних офіційних прохань з боку Таджикистану не надходило, додавши, що невідомо походження скарбів.

Таджикистан все ще сподівається, що Британський музей дасть свою згоду на проведення в країні виставки амудар'їнського скарбу. З таким проханням Душанбе неодноразово звертався до керівництва відомого музею, але відповіді так і не отримав.

"Можливо, це пов'язано з побоюваннями британців, що ми можемо не повернути назад колекцію старожитностей, хоча ми давали гарантії безпеки. Ми не отримали конкретної відповіді. Але важливо ще й розуміти, що організація подібної виставки - дороге задоволення, і чи можемо ми собі це дозволити? У когось можуть виникнути питання, але ми впевнені, що англійці фактично врятували ці артефакти від знищення. У нас немає і не може бути ніяких претензій до Великобританії ", - підкреслює Рахім Масов, директор Інституту історії, археології та етнографії АН Таджикистану .

Амудар'їнський скарб або скарби Окса (так його ще називають на Заході), складається приблизно з 170 золотих предметів, вік яких датується періодом правління Ахеменідів (4 - 2 ст. до н. е.). Колекція артефактів була знайдена на руїнах стародавнього городища на березі ріки Амудар'я (Окс) на території сучасного Таджикистану.

Історія цього скарбу оповита легендами і схожа на детективний розповідь.

Стародавня колекція, що складається з жіночих прикрас, монет, статуеток людей і тварин, глечиків, підвісок пройшла величезну дорогу через Таджикистан, Афганістан, Індію, перш ніж потрапити в Лондон.

При цьому вона переходила з рук в руки то купців, то озброєних грабіжників і, нарешті, збиралася по частинах на антикварних ринках.

Більшість предметів були продані на ринках Британської Індії (сучасний Пакистан), деякі були зібрані антикваром Огастусом Уоллстоном Френкс, згодом він заповів зібрані ним предмети зі скарбу Британському музею.

Британці погодилися зробити кілька копій експонатів зі знаменитої колекції, які будуть виставлені в таджицькому музеї.

За словами академіка Рахіма Масов, було замовлено лише кілька копій, оскільки їх виготовлення займає не тільки багато часу, але і дорого обходиться.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.