Спецпроект

Британський музей зробить копії артефактів Таджикистану

Таджикистан звернувся до Британському музею з проханням зробити кілька копій стародавніх артефактів з так званого "​​амудар'їнського скарбу", для виготовлення яких таджицька сторона передала британцям золото.

Про це пише zavtra.com.ua.

Перші копії артефактів в Душанбе розраховують отримати до Міжнародного дня в Навруз - 21 березня, коли в країні в рамках святкування стародавньої арійської урочистості відкриється новий музей.

У 2007 році прес-секретар президента Таджикистану Емомалі Рахмона закликав керівництво Британського музею повернути скарб в країну, але музей заявив, що жодних офіційних прохань з боку Таджикистану не надходило, додавши, що невідомо походження скарбів.

Таджикистан все ще сподівається, що Британський музей дасть свою згоду на проведення в країні виставки амудар'їнського скарбу. З таким проханням Душанбе неодноразово звертався до керівництва відомого музею, але відповіді так і не отримав.

"Можливо, це пов'язано з побоюваннями британців, що ми можемо не повернути назад колекцію старожитностей, хоча ми давали гарантії безпеки. Ми не отримали конкретної відповіді. Але важливо ще й розуміти, що організація подібної виставки - дороге задоволення, і чи можемо ми собі це дозволити? У когось можуть виникнути питання, але ми впевнені, що англійці фактично врятували ці артефакти від знищення. У нас немає і не може бути ніяких претензій до Великобританії ", - підкреслює Рахім Масов, директор Інституту історії, археології та етнографії АН Таджикистану .

Амудар'їнський скарб або скарби Окса (так його ще називають на Заході), складається приблизно з 170 золотих предметів, вік яких датується періодом правління Ахеменідів (4 - 2 ст. до н. е.). Колекція артефактів була знайдена на руїнах стародавнього городища на березі ріки Амудар'я (Окс) на території сучасного Таджикистану.

Історія цього скарбу оповита легендами і схожа на детективний розповідь.

Стародавня колекція, що складається з жіночих прикрас, монет, статуеток людей і тварин, глечиків, підвісок пройшла величезну дорогу через Таджикистан, Афганістан, Індію, перш ніж потрапити в Лондон.

При цьому вона переходила з рук в руки то купців, то озброєних грабіжників і, нарешті, збиралася по частинах на антикварних ринках.

Більшість предметів були продані на ринках Британської Індії (сучасний Пакистан), деякі були зібрані антикваром Огастусом Уоллстоном Френкс, згодом він заповів зібрані ним предмети зі скарбу Британському музею.

Британці погодилися зробити кілька копій експонатів зі знаменитої колекції, які будуть виставлені в таджицькому музеї.

За словами академіка Рахіма Масов, було замовлено лише кілька копій, оскільки їх виготовлення займає не тільки багато часу, але і дорого обходиться.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.