Спецпроект

Дніпропетровськ, Ніжин та Одеса – нові місця Катинського розстрілу?

З листування із російською владою у справі скарги катинських родин до Європейського Суду з Прав людини у Страсбургу випливає невідома до цього інформація щодо місць страти осіб з так званого "Українського катинського списку".

"Це – Одеса, Дніпропетровськ та Ніжин" - повідомив PAP проф. Іренеуш Каміньський, який представляє у Європейському Суді рідних жертв НКВД.

До цього часу було відомо, що розстріли польських військовополонених навесні 1940 року відбувалися у Києві, Харкові та Херсоні. З Києва тіла розстріляних відвозили для поховання у Биківню, а у Харкові – до приміського Лісопарку у П’ятихатках. Точне місце поховань у Херсоні залишається невідомим.

Так званий "Український катинський список" складається із 3435 імен польських громадян (поляків, українців, євреєв), які були розстріляні згідно розпорядження ЦК Політбюро ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Близька 500 осіб з цього списку, імовірно, були розстріляні у Харкові. У Биківні вдалося дослідити рештки близка 2000 розстріляних польських громадян. Таким чином точне місце розстрілу і поховання майже 1000 осіб з цього списку залишалося невідомим.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.