Спецпроект

Викрадену "Одаліску в червоних шароварах" повернуть в музей

Картина Анрі Матісса "Одаліска в червоних шароварах", викрадена в 2002 році з Каракаського Музею сучасного мистецтва, буде повернено до Венесуели.

Про це пишуть Коментарі.

В липні минулого року полотно було вилучено у контрабандистів агентами ФБР в американському штаті Флорида.

 

"Судячи з усього, картину вже через місяць буде повернено", - сказав директор Інституту культурної спадщини Рауль Гріона. За його словами, міністерство закордонних справ Венесуели готує для передачі владі США пакету документів, що підтверджують, що "Одаліска в червоних шароварах" була вкрадена з Каракаського музею і є його власністю.

В кінці січня держдепартамент США повідомив венесуельському посольству, що суд у справі контрабандистів, які намагалися продати вкрадене полотно, завершений. Винні засуджені до тюремного ув'язнення. Зараз створюється комісія Інституту культурної спадщини, якій належить відправитися в Майамі, де картина буде передана венесуельській стороні після відповідної експертизи.

Каракаський Музей сучасного мистецтва придбав "Одаліску в червоних шароварах" в 1981 році в одній з галерей Нью-Йорка. За картину, написану Матіссом в 1921 році, музей заплатив 480 тисяч доларів. Імовірно "Одаліска" була вкрадена в 2000 році, проте спохватилися її лише за три роки, коли з'ясувалося, що замість оригіналу в музейному залі висить майстерно зроблена копія. Тривожний сигнал надійшов від венесуельського любителя мистецтва, який дізнався, що знаменита картина продається на "чорному" ринку в Майамі.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.