Першому у світі метро - 150 років

Світова історія метро почалася 9 січня 1863 року, коли невеликий паровий потяг вирушив від лондонської станції Паддінгтон, завершивши свій шлях довжиною в 5,5 км на станції Фаррінгдон, де його вже чекали накриті столи для урочистого бенкету.

Про це нагадує Автотревел.

В першу ж добу новий засіб пересування став украй популярним, обслуживши майже 40 тисяч пасажирів.

Півтора століття потому лондонське метро відтворить ту історичну подорож і 13 та 20 січня знову спустить на рейки парові машини.

Лондонський метрополітен переживав пожежі, був бомбосховищем під час Другої світової війни, справлявся з повенями, а сьогодні стає і майданчиком для сучасного мистецтва. Хоча мистецтво, а точніше, прогресивний дизайн з'явилися тут іще до війни - завдяки людям, яких звали Гаррі Бек і Френк Пік.

Пік був транспортним менеджером, однак саме він надавав візуальному стилю метрополітену величезного значення і на початку XX століття залучив художників, які створили один з найбільш впізнаваних у світі логотипів - значок метро, ​​червоний медальйон із синьою поперечиною.

Цей символ із незначними змінами дійшов до наших днів. Бек кілька років потому, в 1931 році, намалював першу схему метро - класику поліграфічного дизайну XX століття.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.