АРГЕНТИНА ЗНОВУ ВИМАГАЄ ВІД БРИТАНІЇ ФОЛКЛЕНДИ

Президент Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер направила британському прем'єр-міністрові Девіду Кемерону відкритого листа з закликом почати переговори про повернення Аргентині Фолклендських островів.

 

Про це повідомляє ТСН із посиланням на "Ґардіан".

Лист приурочено до 180-ї річниці анексії Фолклендів, розташованих біля узбережжя Аргентини. Кіршнер використовує іспанське найменування островів ("Мальвіни") і стверджує, що "в результаті колоніальної політики Британії Мальвінські острови були силою відібрані у Аргентини".

Президент спирається на той факт, що в 1965 році Генеральна Асамблея ООН "одноголосно, без єдиного голосу проти прийняла резолюцію, що визнає анексію Мальвінських островів результатом британської політики колоніалізму і закликає країни прийти до вирішення територіальної суперечки шляхом переговорів".

У відповідь на лист, копія якого була спрямована генсекові ООН Пан Гі Муну, Девід Кемерон заявив, що в даному питанні "тритисячне населення Фолклендів в більшості своїй підтримує Британію".

На запланованому в березні цього року референдумі буде вирішено, чи залишаться Фолкленди заморською територією Великобританії.

Аргентина також звинувачує Британію у вигнанні її громадян з островів, інша сторона подібні звинувачення відкидає.

Як відомо, суперечки між Аргентиною і Великобританією про приналежність островів почалися на початку XIX століття, коли на островах з'явилися перші британські поселенці.

Бойові дії між Великобританією і Аргентиною за Фолклендські острови почалися 2 квітня 1982 року, тривали 74 дні і закінчилися перемогою британської корони.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.