У Тернополі обговорюють пам'ятник євреям-борцям за волю України

У Тернополі відбулося перше засідання ініціативної групи з питання встановлення пам’ятника Соломону Ляйнбергу - командиру "Жидівського пробойового куреня" – створеного в 1919 році оперативного військового підрозділу Української Галицької Армії.

Про це повідомляє прес-служба організації.

В ініціативну групу увійшли науковці, представники духовенства, громадсько-політичні діячі, підприємці з Тернополя, Києва, Львова, Одеси, Дніпродзержинська, Дрогобича, Чернівців.

Створено оргкомітет з правом залучення інших осіб. Його очолив член "Тризубу", тернопільський художник Іван Сута, заступником став доцент Дрогобицького державного педуніверситету Олег Баган.

Серед інших членів оргкомітету - голова ОУН Богдан Червак (Київ), кандидат історичних наук Микола Посівнич (Львів), кандидат історичних наук Олександр Музичко (Одеса).

Як відомо, у грудні 2012 року ВО "Тризуб" імені Бандери звернулася до українців із закликом вшанувати пам’ять загиблих у боротьбі за самостійність України бійців Жидівського куреня Галицької армії.

"Жидівський Пробойовий курінь" ("Єврейський Ударний батальйон") — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії (УГА). Сформований у червні 1919 року з єврейської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг.

Склад куреня:

- 4 стрілецьких (по 200–220 вояків) і скорострільна (8 кулеметів) сотні;

- 3 чоти — кінноти, саперна і зв'язку.

Місце дислокації та вишколу — село Остап'є (нині Підволочиського району Тернопільської області). Від 14 липня Жидівський Пробойовий Kурінь брав участь у бойових діях з польськими військами, прикривав відхід частин 1-го корпусу за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина.

На Наддніпрянщині відзначився в боях із московсько-більшовицькими військами під містами Проскурів (нині Хмельницький), Вінниця, Фастів, Бердичів.

Внаслідок бойових дій та епідемії тифу і дизентерії курінь втратив дві третини особового складу. Начальна команда УГА його розформувала, вцілілих вояків перевели в інші частини. Частина людей дісталася до Одеси, звідки разом з членами місцевої єврейської бойової дружини емігрували до Палестини.

Дехто залишився на території Радянської України, а деякі, серед яких був і Соломон Ляйнберг, повернулися в Галичину, яка на той час була вже під Польщею. У Тернополі він і був замучений у місцевій в'язниці (за іншими даними — в таборі для інтернованих військовополонених Української Галицької Армії) в 1920 році.

Дивіться також:

Єврей Мандик Хасман - боєць УПА. ФОТО, ВІДЕО

Реконструкція боїв між українцями і поляками 1918 року. ФОТО

31 серпня 1919-го. Як галичани з денікінцями Київ звільняли

"Жиди чи євреї". Текст львівського мовознавця й історика (1996 рік)

Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.