Громадськість вирішила, що Ахметову будувати на Андріївському узвозі

Громадська рада Андріївського узвозу визначила дві концепції забудови простору на місці зруйнованої фабрики "Юність".

Про це повідомляє УП.Київ.

Перший проект передбачає будівництво концертного залу із природною акустикою для виконання камерних оркестрових творів, камерних балетних/театральних вистав, місткістю 400-500 місць, із додатковим виставковим простором та інфраструктурою.

Другий проект пропонує збудувати поліфункціональний культурний центр за принципом відкритого майданчика. Пропонується сумістити зали-трансформери для театрально-музичних заходів, виставкових і дискусійних залів, із додатковою інфраструктурою.

По допомогу в прийнятті фінального рішення Громадська палата звернулася до відомого історика, етнографа й арт-критика Миколи Скиби.

"Громадська палата ради вийшла на фінішну пряму і вже скоро представить рішення про функціональне призначення культурного простору на Андріївському узвозі, за долею якого спостерігають всі небайдужі кияни", – сказала активіст та координатор Громадської ради Юлія Філоненко.

Як відомо, у квітні 2012 року стало відомо, що на Андріївському узвозі під час "реконструкції" зруйнували три історичні будівлі для будівництва бізнес-центру компанії Ріната Ахметова СКМ - не зважаючи на статус вулиці як заповідника і комплексної пам'ятки містобудування.

Після розголосу та акцій протесту представники компанії пообіцяли не нівечити узвіз склобетонною висоткою, а збудувати "арт-простір", попередньо обговоривши його з громадою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.