Спецпроект

У Києві відкривається виставка про колекціонерку Варвару Ханенко

Музей Ханенків у Києві презентує виставку "Сенс її життя", присвячену життю і творчості колекціонерки і музеєтворця Варвари Ханенко.

Про це "Історичній Правді" повідомили у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

В унікальній художній колекції, яку Ханенки зібрали за понад 40 років, була окрема "Варварина" частина: її улюблені ікони, українські килими і вишивки, українська та італійська кераміка, європейська та російська  порцеляна. 

Виставка триватиме з 30 січня до 15 травня 2013 року.

Варвара Ханенко – єдина з власників великих художніх зібрань Києва, кого історія поставила перед жорстким вибором: зберегти в цілості себе й їхнє з Богданом Ханенком спільне "дитя" – безцінну збірку і виїхати разом з іншими "панами" з небезпечної, постреволюційної України – або ж, поставивши все на кон, лишитися тут, в рідному домі, і таки "здійснити" Музей Ханенків у Києві.

Віддати все, принести в дар, у жертву – і виконати місію, яку заповів перед смертю її Богдан, яку поклала на неї ціла попередня епоха культурного підйому початку XX століття. Ідеалістка, палка шанувальниця християнської ікони, Варвара Ханенко обрала місію.

Варвара Ханенко

Історія видатної киянки – щедрої благодійниці та палкої аматорки мистецтв Варвари Ханенко розказано на виставці в унікальних старих фото, нещодавно виявлених документах, а також вибраних творах – саме тих, які так любила Варвара Ханенко.

Вперше після вилучення з музею "непрофільних колекцій" у 1920-1930-х, з ласки провідних музеїв Києва ці артефакти повернулися до рідних стін – дому Ханенків.

Учасники виставки: Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Національний художній музей України, Київський національний музей російського мистецтва, Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара". Партнер проекту – компанія Kunsttrans Kyiv.

Куратори виставки: Ганна Рудик (заступник генерального директора з науково-організаційної роботи Музею Ханенків) та Олена Крамарева (головний зберігач Музею Ханенків)

Адреса музею: Київ, вул. Терещенківська, 15.

Нагадаємо, що 29 січня у Києві відбудуться Ханенківські читання.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.