Хасиди в США відсудили в Росії 50 тисяч доларів щодня за свій архів

Федеральний суддя в США постановив, що Росія має платити штраф у розмірі 50 тисяч доларів на день за небажання повертати рукописи і книги хасидського руху "Хабад-Любавич".

Відповідну постанову виніс суддя федерального районного суду США у Вашингтоні Ройс Ламберт, повідомляє Zman.

Ламберт раніше постановив, що манускрипти незаконно знаходяться у володінні Російської державної бібліотеки та Російського державного військового архіву.

У 2010 році цей же суддя розпорядився, щоб книги і рукописи були передані в посольство США в Москві або безпосередньо представникам організації "ХАБАД-Любавич". Росія тоді відмовилася виконати цю постанову.

МЗС Росії прокоментувало слова адвоката єврейської громади, який заявив, що для виконання рішення суду "ХАБАД" буде домагатися арешту бібліотеки Шнеєрсона на території США: "Якщо російське державне майно, не захищене дипломатичним імунітетом, буде арештовано в США, як того вимагає "ХАБАД", ми будемо змушені вжити жорстких відповідних дій".

При цьому Росія вже призупинила організацію виставок в США через побоювання арешту експонатів у відповідності з рішенням 2010 року.

"Бібліотека Шнеєрсона" - зібрання історичних документів, що належало Любавицькому рабину Йосипу Іцхаку Шнеєрсону. Частина колекції була націоналізована більшовиками в 1918 році і зрештою опинилася у фондах РДБ.

Іншу частину Шнеєрсон вивіз з Радянського Союзу, емігрувавши в 1930-і роки. 25 тисяч сторінок рукописів потрапили в руки нацистів, потім опинилися у Червоної армії і були передані в Російський державний військовий архів.

"Бібліотека Шнеєрсона" являє собою колекцію давньоєврейських книг і рукописів, зібраних рабинами єврейської організації Хабад в кінці XVIII століття на території сучасної Білорусії. Ця колекція є однією з релігійних святинь іудеїв. Зібрання Шнеєрсона нараховує близько 12 тисяч книг і 50 тисяч рідкісних документів, у тому числі 381 рукопис.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.