В Японії помер чемпіон сумо з українським корінням. ФОТО

19 січня в Японії на 73-му році життя помер легендарний борець сумо Тайхо Кокі (Кокі Ная, Іван Боришко) - син репресованих українця і японки. Його родина впала жертвою геополітичних обставин, але Тайхо-Іван спромігся стати одним із найкращих спортсменів.

Він помер у лікарні в Токіо, повідомляє ІТАР-ТАСС із посиланням на японську Федерацію сумо.

Тайхо Кокі належав до вищого рангу майстрів (йокодзуна) в цьому виді єдиноборств. За свою кар'єру спортсмен здобув перемогу у 32 турнірах за Імператорський кубок - цей результат досі не перевершено жодним сумоїстом.

"Офіційне" японське ім'я чемпіона - Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні Поронайськ Сахалінської області РФ). Його батько - уродженець Харківської області Маркіян Боришко - завжди називав сина Іван.

 Кокі Ная, 1956 рік

Мати хлопця, Кійо Ная, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з Маркіяном Боришком.

Батьківщина Маркіяна Боришка — найімовірніше, село Руні Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області, в цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко).

Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців, повідомляє українська "Вікі". 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.

1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер м. Корсаков Сахалінської області РФ). 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося троє синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.

 1961 рік

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження.

Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а Маркіяна нова влада туди не відпустила.

 Тайхо-Іван - один із найтитулованіших борців сумо. Фото: foxsports.com.br

Коли Кійо 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за "шпигуном і росіянином". Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки "СМЕРШ", поки 1949 року за сфабрикованою справою про "антирадянську діяльність" його знову не позбавили волі на 10 років.

 Всі фото - з офіційного сайту Тайхо Кокі

1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік смерті батька Ная Кокі, який став сумоїстом у 1956 році, перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

Тайхо Кокі досі ставлять у приклад молодим спортсменам як еталон працьовитості, старанності і цілеспрямованості. Для світу японського сумо його кончина є великою втратою.

Пам'ятник японсько-українському сумоїсту. Фото: японська "Вікі"

У зв'язку зі смертю борця по центральному японському телеканалу NHK була перервана трансляція першого в цьому році турніру з сумо в Токіо. Телеканал показав своїм глядачам записи найпам'ятніших і найяскравіших моментів у спортивному житті Тайхо Кокі.

Тайхо Кокі - кавалер державного ордену України "За заслуги" ІІІ ступеню.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.