Івано-Франківськ пропонують перейменувати

На сесії Івано-Франківської обласної ради у депутатському запиті керівника місцевої "Просвіти" Степана Волковецького прозвучала пропозиція з назви обласного центру забрати першу частину – "Івано-".

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Він назвав першу частину назви "абсурдним додатком", "рудиментом радянської епохи".

На думку депутата, у 1962 році при перейменуванні Станіслава на Івано-Франківськ з нагоди 300-річчя міста тодішній режим "намагався відмежуватися від прізвища іспанського диктатора Франко".

Степан Волковецький заявляє, що теперішня назва не відповідає ані нормам української мови, ані традиціям назв міст і області. Як приклад навів Хмельницький. "Його ж не називаємо Богдано-Хмельницьк", – зауважив депутат.

Невдалою назву обласного центру Прикарпаття вважає і депутат обласної ради, письменник, лауреат Шевченківської премії Степан Пушик. Він теж за "Франківськ", але наголошує, що "обов’язково потрібно зберегти ім’я Івана Франка".

Депутати підтримали ці пропозиції. Було зазначено, що йдеться не про перейменування міста, а про внесення змін у назву.

Відповідні рішення повинні спершу ухвалити міська і обласна ради, а потім – Верховна Рада.

Про інші перейменування міст і вулиць в Україні читайте за тегом "топоніміка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.