Профільний комітет ВР не схвалив "приватизацію Почаївської лаври"

Комітет ВРУ з питань культури і духовності не погодив законопроект, яким з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, мали виключити споруди Почаївської лаври.

Про це ІП повідомив народний депутат України (фракція "Батьківщина"), голова підкомітету з питань охорони та популяризації культурної спадщини Олександр Бригинець.

Комітет пропонує не включати до проекту порядку денного сесії ВРУ цей проект, як такий, що грубо порушує один із найважливіших принципів відносин церкви і держави - принцип рівності релігійних організацій перед законом, а також може спровокувати гостре громадське протистояння на релігійному ґрунті в Україні.

"Такі унікальні та цінні з точки зору культурної спадщини об’єкти, як Києво-Печерська лавра, Софія Київська, підмурівки Десятинної церкви і, звичайно, Почаївська лавра повинні залишатися загальнодержавною власністю, - заявив Бригинець. -  Мені страшно уявити, якби об’єкти, наприклад, Києво-Печерської лаври були у власності якоїсь з релігійних громад, враховуючи те, як церковники лаври ставляться до історичних об’єктів".

Крім цього, відповідно до проекту з Переліку пам’яток, що не підлягають приватизації автори законпроекту планували виключити шість об’єктів пам’ятки XVIII – XX сторіччя Почаївської лаври (охор. №672/0) в м. Почаїв, вул. Возз′єднання, 8: собор Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1784 рр..) охор. № 672/1, собор Святої Трійці (1912р.) охор. № 672/2, келії монастирські (1771 – 1780 рр..) охор. №672/3, будинок архієрейський (1820 – 1825рр..) охор. № 672/4, дзвіниця (1861 – 1871рр..) №672/5 та корпус надбрамний (1835р.) охор. №672/6.

Як відомо, позаминулого року подібний законопроект уже пропонувався на розгляд Верховної ради України, але так і не був унесений у порядок денний. Тоді документ містив ще інші об’єкти культурної спадщини, зокрема, приміщення церков у Криму, храмів Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Почаївська Лавра - чоловічий монастир Української Православної Церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври, другий після Києво-Печерської. Знаходиться у Почаєві Тернопільської області.

За легендою, заснований у 1240 році ченцями Печерської Лаври, які втекли від монголо-татар. Уперше згадується в документах у 1527 році. В XVII сторіччі був центром антиунійної боротьби.

З 1713 до 1832 року Почаївська лавра була греко-католицьким монастирем. В цей час було розбудовано більшість із відомого нині архітектурного комплексу лаври. З 1730 року діяла друкарня, яка видала майже 200 книжок, серед них і популярні нині колядки.

З 1832 року монастир знову стає православним, у 1833-му отримує статус лаври. З 1905-го - центр чорносотенного руху регіону. В 1920-39 рр. належав Польській Православній церкві.

Про святого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав воїнам УПА, читайте в розділі "Тексти"

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.