У Сахарі знайшли перську армію, зниклу 2,5 тисячі років тому. ФОТО

У пустелі Сахара знайшли останки армії перського царя Камбіса II. На думку італійських археологів, це відкриття стало першим науковим підтвердженням історії, яка раніше була тільки легендою.

 

Про це повідомляють "Старожитності" із посиланням на Discovery News.

Брати Альфредо і Анджело Кастільоні заявили, що їм вдалося виявити величезну кількість людських кісток, фрагменти бронзової зброї, черепки глиняного посуду, а також наконечники стріл.

 

На думку італійців, стверджувати про те, що їм вдалося знайти останки саме армії Камбіса II, наразі рано. Однак археологи з упевненістю заявляють, що виявлені ними предмети є першими артефактами, які вдалося знайти поблизу оазису Сива, датованими епохою перської династії Ахеменідів.

Історія таємничого зникнення армії Камбіса II описана Геродотом. За його відомостями, перський цар в 525 році до нашої ери направив армію, чисельністю в 50 тисяч солдатів, в оазис Сива для того, щоб вони знищили храм оракула Амона.

 

Через тиждень під час піщаної бурі армія зникла, так і не діставшись до оазису. На думку фахівців, історія Геродота є вигаданою, оскільки жодних слідів зниклих солдатів виявити поки не вдавалося.

Як відомо, у травні 2012 року в Сахарі знайшли чудово збережений британський винищувач часів Другої світової війни.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.