Ленінградську площу хочуть перейменувати на Дарницьку

Мешканці лівобережних районів Києва хочуть перейменувати Ленінградську площу на Дарницьку. Профільна комісія Київради каже, що це можна зробити швидко й недорого, бо площа на честь неіснуючого міста - "це нелогічно".

З такою ініціативою громада лівобережної частини міста звернулася до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця, повідомляє прес-служба депутата.

"Наша комісія не поспішатиме із погодженням цього питання для того, щоб з’ясувати всебічну думку киян. Хоча для мене особисто бажання громади цілком зрозуміле. В Києві існує площа, яка носить ім’я вже неіснуючого міста – це нелогічно", - заявив Бригинець.

Оскільки житлові будинки, розташовані на цій площі, мають адреси вулиць, які прилягають до неї, то й матеріальні затрати на перейменування і зміни у документах будуть мінімальні.

Ленінградська площа — площа у Дніпровському районі Києва, одна з найбільших транспортних розв'язок лівобережної частини столиці.

Розташована між проспектом Возз′єднання, проспектом Миру, вулицею Будівельників, проспектом Юрія Гагаріна, вулицею Івана Сергієнка, вулицею Володимира Сосюри, Празькою вулицею і Харківським шосе.

Виникла в 1950-ті роки на місці колишнього контрольного пункту (КП), який існував при в′їзді в місто. У ряді джерел 1940—50-х років фігурує під назвою площа КП. Сучасна назва — з 1958 року.

Як відомо, у листопаді 2011 року Олександр Бригинець анонсував перейменування вулиць, названих на честь учасників Січневого повстання, але воно так і не відбулося.

 

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька. Цих змін не сталося. 

Про інші перейменування вулиць і площ у містах України читайте за тегом "топоніміка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.