У Харкові покалічили будинок Хвильового. ФОТО

На замовлення мерії з будинку по вулиці Римарській, 19, зрізали скульптури. Робочі стверджують, що роботи погоджені і всі дозволи отримані. Правда, показати документи відмовилися.

Про це повідомляє "Главное".

Загалом зрізано чотири скульптури. Робітники стверджують, що вони в аварійному стані і становлять небезпеку для перехожих.

 Фото: glavnoe.ua

Відновленню скульптури не підлягають, стверджують робітники. Їх зрізають частинами, фрагменти вантажать у мішки і тут же складають.

 

Будинок 19 по вулиці Римарській побудував у 1915 році Олександр Жепішевський. Будівля знаменита одразу двома речами.

 

Це один із перших у Харкові "компанійських" будинків - так називалися будинки, де квартири, на відміну від дохідних, не знімалися мешканцями, а належали їм за правом власності.

Жив в таких будинках в основному середній клас - лікарі, інженери, художники. Більшовики націоналізували ці квартири і влаштували в них комуналки (так зване "ущільнення").

 

Цей будинок був другою за рахунком спорудою такого плану. Першу було побудовано на тій же вулиці в 1912 році - це житловий будинок по вулиці Римарській, 6.

 

У будинку по Римарській, 19 з 1925 по 1930 рр. жив Микола Хвильовий (Микола Фітільов) - один із найцікавіших українських письменників 1920-30 років. На згадку про це на фасаді встановлено меморіальну табличку.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.