На "Книзі року BBC" знову переміг історичний роман

Лауреатом премії "Книга року ВВС"-2012 став Юрій Винничук із романом "Танґо смерті" - пригодницько-містичним твором про дружбу чотирьох львів'ян (українця, поляка, єврея та німця) на тлі Голокосту, проведеного нацистами у Львові.

Про це повідомляє кореспондент ІП.

Роман складається із двох часових зрізів. Один – це події, які відбуваються у Львові перед війною і під час війни. Це долі чотирьох друзів – українця, поляка, єврея і німця, які переживають різні – веселі й сумні – пригоди. Їхні батьки у 1920-х були розстріляні як солдати армії УНР, а самі герої опиняться перед таким болючим вибором уже в УПА.

Другий часовий зріз – початок XXI сторіччя. Професор Ярош вивчає літератури, написані мертвими мовами, зокрема, арканумською. У процесі роботи він виявляє, що давні містичні практики дозволяють щось на кшталт переселення душ - якщо в момент смерті звучала відповідна музика.

Виявляється, що ці загадкові ноти звучали і в Янівському концтаборі на території Львова, де було знищене єврейське населення міста... "Танґо смерті" - танґо "Остання неділя", яке виконував (це історичний факт) під час розстрілів оркестр із в'язнів гетто - кращих львівських музикантів, з європейською чи навіть світовою славою.

Обкладинка книги

Ініціатором примусової організації музикантів-в'язнів в оркестр був заступник коменданта Янівського табору, унтерштурмфюрер СС Ріхард Рокіта, який перед війною був скрипалем у катовіцьких кав'ярнях і вирізнявся винятковими садистичними властивостями, повідомляє Центр міської історії Центрально-східної Європи.

За словами Винничука, написати роман його змусили рекомендації мовознавця та історика Євгена Наконечного, який багато років вивчав історію львівських євреїв і Голокосту в місті.

Євген Наконечний про те, як краще казати: "єврей" чи "жид"

Також у романі присутній Львів 1930-40-х - із його мовою, жартами, ароматами й навіть сексом.

"Коли я працював над книжками про Львів, то я шукав усілякі легенди, робив ксерокопії, сканував і фотографував безліч різного матеріалу, який міг мені знадобитися пізніше, - зазначив Винничук. - Мене цікавив побут Львова – що їли, як жили, які були звичаї, як розважалися. Я назбирав стільки матеріалу, що міг написати книжку на будь-яку тему: і кнайпи Львова, і львівська кава, зараз про львівську кухню пишу. Я ніби жив душею в тому старому Львові, тому мені писалося дуже легко".

Як відомо, торік переможцем "Книга року ВВС"-2011 став одесит Володимир Рутківський із дилогією "Сині Води" - пригодницьким твором про 1360-ті роки, коли Велике князівство Литовське і Руське витісняло Золоту Орду з території нинішньої України.

Читайте за кілька днів на ІП наукову розвідку історика Джона-Пола Химки про єврейський погром у Львові улітку 1941 року

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.