ЛЕНІНГРАДКУ НЕ МОЖУТЬ ПЕРЕЙМЕНУВАТИ ВЖЕ СІМ РОКІВ

Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА підтримала пропозицію громади щодо повернення Ленінградській площі історичної назви - Дарницька площа ще 2005 року. Але з того часу питання далі так і не рушило з місця.

Про це стало відомо на засіданні комісії Київради з питань культури та туризму під час розгляду звернення громади на адресу комісії щодо перейменування Ленінградської площі у Дарницьку, повідомив голова комісії, народний депутат Олександр Бригинець.

Комісія з питань культури підтримала відповідне питання. Також комісія з питань культури доручила виконавчому органу Київради підготувати проект рішення Київради щодо перейменування Ленінградської площі у Дарницьку, враховуючи рішення комісії з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА від 2005 року.

Як відомо, минулого тижня повідомлялося про звернення мешканців лівобережних районів Києва щодо перейменування Ленінградської площі (однієї з центральних площ Лівобережжя) на Дарницьку.

Нагадаємо, в листопаді 2011 року Олександр Бригинець анонсував перейменування вулиць, названих на честь учасників Січневого повстання, але воно так і не відбулося.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька. Цих змін не сталося.

Про інші перейменування вулиць і площ у містах України читайте за тегом "топоніміка".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.