Кримські чиновники підтримали "Діалог істориків" - щоб не політизувати історію

Керівник республіканського комітету Криму з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк обговорила можливості співробітництва в рамках проекту "Діалог істориків".

Про це повідомляє сайт Кримського республіканського комітету з охорони культурної спадщини.

Проект "Діалог істориків" почав функціонувати в 2012 р. як складова частина проекту "Кримський політичний діалог". Останній реалізується Міжнародним миротворчим інститутом ПАТРІР за фінансової підтримки МЗС Фінляндії.

Головна мета проекту - створення стійких і демократичних механізмів запобігання насильницької ескалації конфліктів у Криму.

Проект уже більше трьох років підтримує тематичні діалогові процеси з мовної політики, земельній політиці, проблемам ідентичності та вивчення досвіду політичної роботи з подібними проблемами в інших частинах Європи.

Учасник проекту "Діалог істориків", автор "Історичної Правди", консультант Національного НДІ українознавства і всесвітньої історії Андрій Іванець поінформував керівника комітету про результати вивчення кримськими істориками досвіду примирення і викладання історії в автономній провінції Південний Тіроль (Італія), де проживає три етнічні групи - німецькомовні тірольці, італійці та ладини.

Також історик розповів про зустрічі вчених Криму з учасниками проекту "Війни пам'яті" (Кембридж) та професором Тбіліського університету Г. Анчабадзе, який викладає багато років історію в Сухумському університеті (Абхазія).

За словами Іванця, головна мета "Діалогу істориків" - пошук механізмів перетворення багатої історичної спадщини Криму в фактор консолідації полікультурного і поліетнічного кримського співтовариства, недопущення використання історії з деструктивними цілями.

В даний час учасники проекту розробляють принципи, на яких на початку наступного року мають намір створити майданчик для системного діалогу істориків Криму, які обов'язково повинні представляти не тільки різні наукові школи, але і належати до різних етнокультурним групам.

Історик повідомив про намір створити в рамках проекту періодичне видання, сайт, проводити зустрічі з зарубіжними істориками та конференції. Зокрема, навесні 2012 року заплановано проведення міжнародної конференції "Історія і пам'ять в полікультурних регіонах", куди будуть запрошені вчені з Італії, Великобританії, Бельгії та інших країн.

"У багатьох гарячих точках планети історія була помітною складовою частиною конфліктів і дуже добре, що вчені Криму вирішили більш уважно підійти до профілактики протистоянь за допомогою псевдоісторичних аргументів", - зазначила Опанасюк.

Як відомо, в січні 2011 року українські історики підписали заяву про те, що не віддадуть історію в руки політиків, пропонуючи натомість прагнення до громадського порозуміння.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.