Закохана пара з концтабору возз'єдналася через 62 роки

Закохані підлітки з концентраційного табору в Угорщині Томас Бек і Едіт Ґрайман, яких розлучила доля в 1944 році, знову знайшли один одного через 60 років.

Про це повідомляє "УП.Життя" із посиланням на LifeNews.

Виснажені перелякані підлітки - такими 15-річний Бек і 14-річна Ґрайман виявилися в числі 100 дітей, які потрапили в ув'язнення в один з таборів нацистів під час Другої світової війни.

У найважчий момент свого життя молоді люди потоваришували і стали втіхою один для одного. Однак, коли Томасу випав шанс втекти, він вирішив скористатися ним і залишив у неволі свою кохану.

Лише через десятиліття Бек дізнався, що Едіт не тільки змогла вижити, але й перебралася жити до Австралії в те саме місто, де влаштувався і він сам у післявоєнні роки.

Томас і Едіт

Кілька років тому Томас Бек став учасником документального проекту, заради якого він погодився знову повернутися в страшні місця своєї молодості і розповісти про свою втечу з концтабору.

Журналіст, який працював разом з пенсіонером над фільмом у Відні, вирішив допомогти йому розшукати одного дитячих років, який тепер живе в Празі.

Товариш зустрів Томаса словами, які змінили все його життя: "Едіт і я шукали тебе 62 роки!"

Дізнавшись, що його перше кохання не просто живе в Мельбурні, але і в одному районі з його рідним сином, Томас спочатку зважився лише написати електронного листа Едіт.

 Фото: Huffington Post

"Я прекрасно пам'ятав проведені з Едіт дні в таборі, ми були так налякані та пригнічені, і так потребували один одного", - розповів Бек.

Незважаючи на те, що закохані прожили всі ці роки далеко один від одного і створили сім'ї, обидва зізналися, що завжди думали і сподівалися, що зможуть возз'єднатися.

Ось уже чотири роки вони живуть разом.

Iсторія загубленого і віднайденого кохання спричинилася до створення документального фільму про Томаса й Едіт. Його покажуть на Єврейському міжнародному кінофестивалі в Сіднеї і Мельбурні в листопаді.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.